Софі Перино - Дочка Медічі

— Не розумію, що ви маєте на увазі.

— Тієї ночі, коли ви приїхали, мене мучив біль у животі, і я вийшов у сад зірвати м’яти.

Я пам’ятаю той вечір, пам’ятаю напівприхований темрявою силует, мій важкий подих і довгу мить, коли незнайомець дивився в наш бік. У мене пересихає в роті від думки, що тим незнайомцем був Гаст. Я доходжу висновку, що будь-яке заперечення лише посилить його впевненість, тож не кажу ані слова.

— Знову мовчання,— він хитає головою так, наче це щось означає.— Сподіваюсь, вам буде приємно дізнатися, що мої шпигуни розвідали, що герцог божеволіє від вас? Його не тішать загравання з іншими жінками та компліменти від них.

Мені приємно, але я не маю наміру розповідати про свої почуття цьому чоловіку. Те, що відбувається між мною і Гізом, анітрохи його не стосується.

— Які дурниці, пане. Усі придворні знають, що його милість упадає за принцесою де Порсіан.

Гаст має нахабство сміятися!

— Пане,— відрізаю я,— мені було непросто влаштувати зустріч із вами, і я маю якнайшвидше вертатися до палацу. Ви гаєте час.

— Справді,— він упритул підходить до мене і проводить вказівним пальцем по моїй щоці.— Ось так вас торкається герцог? — від його запаху, від тепла його подиху на моєму обличчі мене нудить. Раптом я усвідомлюю із жахливою впевненістю, що ніякого листа немає.

Я відступаю, але мені заважає огорожа, а Гаст продовжує наступ. Я затиснута між його тілом, таким близьким, що я відчуваю його жар, та гілками дерев, що вчіплюються мені у спину крізь шовк сукні.

Нахилившись так низько, що його борода лоскоче мені обличчя, він каже:

— Вам подобаються пестощі Гіза? Мої руки не можна назвати руками герцога, але вони вміють дарувати задоволення,— без жодного попередження його права рука обвиває мій стан, притискаючи мене до нього в той час, як ліва рука торкається моїх грудей.

— Сеньйоре, ви забуваєтесь! — задихаюсь я.

— Ні, ваша високосте, я знаю, хто я: гордий нащадок давнього роду і близький друг вашого брата Анжу. Я стану і вашим близьким другом.

Його губи впиваються у мої. Різкі рухи його язика нагадують зґвалтування. Я стискаю зуби, аби запобігти подальшому вторгненню, та щосили штовхаю його в груди, звиваючись усім тілом та відвертаючись від нього.

Нарешті його губи відриваються від мене.

— Я розповім моєму братові, що ви переслідуєте мене.

Я очікую, що Гаст відпустить мене. Усім відомо, що Анжу мене обожнює. Натомість він каже:

— Краще не робіть цього. Я можу завдати вам клопоту, пані, нашептати вашому брату все, що я знаю про ваш флірт із Гізом. Він терпіти не може герцога. Так, я можу вам зашкодити, але я волію задовольнити вас.

Він притискається до мене щільніше, і я відчуваю його збудження. Мене охоплює страх, рівного якому я ще не знала. Ми стоїмо у віддаленому закутку, де нас неможливо побачити. Якщо мені вдасться звільнитися, чи зможу я обігнати його? Чи зможу вийти за межі огорожі? Якщо я закричу, хтось почує?

— Будь ласка, відпустіть мене.

— Я маю відпустити вас? — його губи знову впиваються у мої. Поки я борюся з ним, гілки дряпають мою спину, немов пазурі розлючених собак.

— Моя мати,— випалюю я, коли він уриває брутальний поцілунок.— Я розповім королеві про ваші спроби примусити мене,— якщо Гаст не боїться Анжу, він точно боїться матері. Усі її бояться.

— А я розповім її величності, що ви із власної волі запропонували ваші принади. Розповім, що ви втекли з-під нагляду вашої гувернантки та намагалися звабити мене. Інакше навіщо прийшли у це безлюдне місце?

— Ви сказали, що маєте листа від мого брата!

— Я таке казав?

— Ви — лиха людина.

— Ви змушуєте мене вдатися до погроз,— рука, що лежала на моїх грудях, переміщується до мого стегна і починає піднімати спідниці. Я відчуваю, як облямівка рухається вгору.— Я — раб вашої краси, точнісінько як Гіз.

— Ні, ви не схожі на його милість,— я відчайдушно намагаюся відкинути його руку.— Герцог ніколи не примушував би мене. Він людина честі, а я незаймана.

Гаст гучно вдихає повітря.

— Незаймані?

Я усвідомлюю, що припустилася жахливої помилки. Моє зізнання аж ніяк не надихає його пожаліти мене або поводитися пристойно — навпаки, збуджує сильніше.

— Яке несподіване задоволення.

Не звертаючи уваги на біль, я заглиблююсь далі в кущі.

— Пане, моя невинність належить королю Португалії. Якщо в мою шлюбну ніч виявиться, що я втратила цноту, і вас звинуватять...

— Ніхто не повірить, що це я, а не Гіз, позбавив вас цнотливості. А я насолоджуватимусь перемогою над ним. Як і насолоджуватимусь, здобувши те, що належить королю.