Софі Перино - Дочка Медічі

— Забудьте про Шарлотту,— кажу я.— Що ще вам відомо?

— Королева скаржиться, що ваша мати вранці каже одне, а ввечері — інше,— Генрієтта ворушиться й випадково наступає мені на ногу.— Також вона скаржиться, що за нею скрізь стежать, навіть в її апартаментах.

— Авжеж, стежать. Коли мати береться за справу, жодна миша не сховається від неї. Я мрію, аби мій кузен відмовився. Замість повертатися з нами до Блуа Жанна краще вирушила б на південь до Наварри.

— Прикро це казати, але, попри те, що перемовини проходять важко, придворні, які роблять ставки, схильні вважати, що домовленість буде досягнуто.

— На моє майбутнє роблять ставки?

Їх не хвилює, що мене приносять у жертву?

— Так, деякі чоловіки б’ються об заклад.

На противагу двом похмурим королевам, які без упину сперечаються про умови підписання угоди, дворяни з оточення Жанни непогано порозумілися з чоловіками зі свити Карла. Його величність знайшов фаворита — графа де Ларошфуко. Він значно старший, але це не заважає йому брати активну участь у всіх розвагах: тенісних матчах, картах, виставах.

Завіса піднімається, й з’являється Шарлотта. Вона бліда як стіна.

— У вас такий вигляд, ніби ви побачили привид,— я хочу розсмішити її, але вона стоїть із похнюпленою головою.

— Гірше. Я розмовляла з вашою матір’ю.

— Нас викрили? — питає Генрієтта.

Шарлотта хитає головою. Ми пропускаємо її всередину. Оминувши Генрієтту, Шарлотта вмощується на лавці, підібравши ноги. Вона дуже засмучена.

— Розкажіть нам, що сталося. Вам полегшає,— вмовляє Генрієтта.

— Я маю виконати жахливе завдання,— Шарлотта сумно дивиться на нас.

— І хто це? Сивобородий і непривітний барон де Росні?

— Якби ж це був він,— вона закриває обличчя руками й, визираючи з-поміж пальців, каже: — Королева-мати наказала мені бути готовою звабити принца Наваррського, якщо Марго не вдасться зачарувати його.

Генрієтта тихо присвистує. Я підводжусь і спираюсь на стіну сповідальні. Мені має бути байдуже. Я не бажаю спати з моїм кузеном. Ніколи. Але мене приголомшує, що мати особисто організовує подружню зраду для того, кого планує зробити моїм чоловіком. Це справжня дикість. Особливо враховуючи, що йдеться про жінку, яка дуже страждала від невірності власного чоловіка.

— Марго, скажіть щось.

— Я ненавиджу її.

— А мене?

— Вас? Ні за що в світі! — я торкаюсь плеча Шарлотти.

Я виходжу зі сповідальні першою. До своїх апартаментів я не поспішаю, вважаю за краще помолитися. Після розмови з Генрієттою та Шарлоттою тиша здається мені раєм. Я насолоджуюсь нею, розглядаючи розп’яття над вівтарем.

— У молодості я була католичкою.

Я встаю з колін і повертаюсь обличчям до королеви Наваррської.

— Так, я чула про це.

— Насправді я була нею майже до тридцяти років.

— Проте зараз ви вже не католичка, пані, тож я не розумію вашої присутності в цій каплиці.

— Гадаю, ви розумієте.

— Хочете поговорити зі мною наодинці?

Вона ледь помітно усміхається.

— Я казала моєму Генріху, що ви розумні. Знаєте, що він мені відповів?

Я не знаю, і мене це не цікавить.

— Він відповів, що чудово пам’ятає з дитинства, що серед усіх кузенів Валуа ви завжди були найяскравішою.

— Він мені лестить.

— На відміну від вашої вдачі, ваш розум не викликає жодних сумнівів.

— Пані! Відколи ви приїхали, я поводилася дуже люб’язно. Чим я заслужила таку неввічливість із вашого боку?

— Я не хочу бути грубою з вами, а радше відвертою. Правду кажучи, я здивована, що ви така незіпсована, зважаючи на атмосферу, що панує при вашому дворі. Саме це я написала моєму синові. Як би не відрізнялися наші релігійні переконання, ви як щиро віруюча людина маєте знати, що французький двір просякнутий гріхом.

Мої щоки пашать від гніву.

— Якщо ви так незадоволені моїм вихованням, я не розумію, чому ви й досі тут.

— Ваше минуле мало цікавить мене. Я маю вагомі підстави схвалити цей шлюб. Однак вони не матимуть жодного значення, якщо я не знатиму, як ви поводитиметеся в майбутньому.

— Якщо ви питаєте, чи зможу я покохати вашого сина, чесно відповім вам: ні. Отже, тепер ваша черга бути прямолінійною.— Вона киває.— Добре. Я не надто переймаюсь, чи любитимете ви Генріха. Я вийшла заміж за Антуана де Бурбон по любові. Такий вибір має не лише переваги, а й чимало недоліків. Питання в іншому: чи зможете ви підкоритися моєму синові?

— Пані, коли принц Наваррський стане моїм законним чоловіком, я підкорятимусь йому в межах розумного.