Софі Перино - Дочка Медічі

— Я вже почала думати, що ви повернулися додому, до вашої дружини,— я дражню його, але насправді продовжую вважати принцесу суперницею.

— З якого дива?

Я веду його до ліжка.

— Сідайте,— наказую я.

Дуже повільно я знімаю з нього камзол і сорочку, знову й знову відштовхуючи його руки, коли він намагається допомогти мені; я дозволяю йому лише короткі пестощі. Коли він оголений до пояса, я стаю навколішки й знімаю з нього чоботи. Між тим його пальці ніжно перебирають моє волосся. Звільнивши його від штанів, я починаю розстібати бриджі. Щойно з’являється достатньо широкий отвір, його прутень енергійно вистрибує. Я торкаюсь його губами, згадавши, що Генрієтта радила мені спробувати це.

Генріх кричить. Я відчуваю, як рука, занурена в моє волосся, стискається в кулак. Без попереджень я підводжусь і опускаюсь на нього. Він здіймає голову, його руки міцно обхоплюють мій стан. Нахилившись, я кусаю його за вухо, за шию, а потім пристрасно цілую в губи. Коли все закінчується, ми обоє виснажені. Ми лежимо, притиснувшись одне до одного, наші тіла вкриті потом, наші серця б’ються в унісон. Відкинувшись назад, він із неприхованим захопленням дивиться на мене: я сиджу на ньому верхи, його прутень все ще залишається всередині.

— Боже, я сумуватиму за вами.

Полум’я моєї насолоди раптом затухає, неначе хтось різко загасив свічку мокрими пальцями.

— Сумуватимете? Ви не поїдете до Блуа?

— Я мушу дочекатися народження дитини.

Я сповзаю з нього й шукаю якийсь одяг.

— До пологів принцеси залишаються місяці.

Натрапивши на сюрко, я обгортаюсь ним.

— Так, але лікарі схвильовані її слабким здоров’ям. Ця вагітність не схожа на попередню, коли вона чекала Карла.

— Чудовий привід залишити її тут, але поганий привід залишатися самому.

— Маргарито! Ви хочете, аби весь двір вважав мене чудовиськом? Я можу не кохати мою дружину, але я дворянин і ціную свою репутацію,— він тягнеться до мене, але я відступаю назад.

— Я відмовилася від моєї репутації заради вас.

Йому нелегко підібрати відповідь.

— Не треба пов’язувати це з моєю або вашою честю,— збентежено каже він.— Я визнаю, що для мене ви важливіші за мою честь. Але правда в тому, що її величність навряд чи дозволить мені бути присутнім у Блуа, коли відбудуться перемовини щодо вашого шлюбу.

— Як вона може завадити вам, якщо всі чоловіки з королівської свити супроводжуватимуть його величність? Який привід може вигадати?

Генріх зітхає.

— Хіба вашій матері потрібен привід, аби робити те, що їй заманеться? Вона надто хитра, тож не скаже відверто: «Герцогу, я забороняю вам їхати до Блуа». Скоріше дасть мені якесь доручення і змусить поїхати подалі звідти,— він шукає ознаки того, що я погоджуюсь із ним, але вираз мого обличчя залишається суворим.— Якщо ж вона не захоче шукати привід не пускати мене до Блуа, зі мною може трапитися лихо.

Як відрізняється цей Генріх від того Генріха, яким він був до одруження, від того, хто відмовлявся покидати мене, покидати Париж і рятувати своє життя. Я відганяю цю думку. Звісно, він змінився. І я теж. Чи маю я право докоряти моєму коханому за обережність, якщо ми принесли такі жертви заради його безпеки?

— Годі,— він смиренно піднімає руки.— Може, я божевільний, але я поїду за вами, що б там не казали інші і яким би не був ризик.

Його бажання зробити мені приємне заспокоює мене.

— Не треба,— кажу я, підбігаючи до нього. Обхопивши голову Генріха обома руками, я цілую його у чоло так, як могла би поцілувати мати любого сина.— Я не можу змиритися з думкою, що незабаром ми знову розлучимось, але я не можу принести в жертву вашу честь і безпеку для задоволення моїх егоїстичних потреб.

— Красуне моя, кохана моя,— каже він.— Я писатиму вам щодня. От тільки мої листи можуть наразити вас на небезпеку.

— Аж ніяк. Мене дуже потішить, якщо Жанна Д’Альбре побачить, як я читаю вашого листа. Звісно, було б іще приємніше, якби вона зустріла нас разом. Мені не потрібен ніхто, крім вас. І я хочу, аби мій кузен знав, що я належу вам. Тоді він був би змушений відмовитися від мене з міркувань честі.

Рух мого коня нагадує мені про Генріха як ритмом, так і легким болем між стегон після кількох годин у сідлі. За останні дні в Парижі мій коханий оволодівав мною незліченну кількість разів. Це відбувалося так часто, що я стала чутливою, немов дівчина після першого інтимного побачення.