Элизабет Гилберт - Місто дівчат

Принаймні так він мені казав.

Він вважав, що буде краще, якщо про тебе піклуватиметься твоя мати.

Наразі я не згадувала про твою матір, Анджело.

Хочу відразу сказати, що тут не йдеться про неповагу — навпаки. Я не знаю, як маю говорити про твою маму чи про шлюб твоїх батьків. І тому обережно добиратиму слова, щоб тебе не образити. При цьому я постараюся нічого не пропустити. Ти заслуговуєш щонайменше на те, аби знати все, що знаю я.

Почну з того, що я ніколи не бачила твоєї матері — навіть на фото, тому знаю про неї тільки те, що розповідав мені Френк. Я вірю, що його розповіді про неї правдиві, бо він сам завжди був правдивий. Утім, правдиво не конче означає достовірно. Я можу тільки припускати, що вона була такою, як усі ми: складною особистістю, яку неможливо описати на основі вражень одного чоловіка.

Цілком можливо, що ти знаєш зовсім іншу жінку, ніж та, про яку розповідав мені твій батько, — ось що я хочу тобі сказати. У такому разі не ображайся, якщо моя історія суперечитиме твоїй.

Я все одно тобі її розповім.

Від Френка я дізналася, що його дружину звали Розелла, що вона мешкала в його кварталі і що її батьки (теж мігранти із Сицилії) тримали продуктову крамничку на вулиці, де виріс Френк. Тобто сім’я Розелли мала вищий статус, ніж родина Френка, бо ті були робітниками.

Я знаю, що коли Френк ходив у восьмий клас, він почав працювати в батьків Розелли посильним. Йому завжди подобались твій дідусь із бабусею, він ними захоплювався.

Вони були лагідніші й культурніші, ніж його родичі. І якраз у тій крамничці він і познайомився з твоєю мамою. Вона була на три роки молодша за нього. Працьовита. Серйозна.

Вони одружилися, коли йому було двадцять, а їй сімнадцять.

Коли я запитала Френка, чи вони з Розеллою кохали одне одного, коли вирішили одружитися, він сказав:

— Усі в нашому районі народжувалися в одному кварталі, виростали в одному кварталі й одружувалися з кимось із того самого кварталу. Я зробив так, як всі. Вона була гарною дівчиною, і мені подобалась її сім’я.

— Але чи ти її кохав? — перепитала я.

— Вона була з тих дівчат, з якими одружуються. Я їй довіряв. Знав, що вона буде добре дбати про нашу сім’ю. За коханням чи за іншими витребеньками ми не гналися.

Вони побралися відразу після нападу на Перл-Гарбор. Як і багато інших пар, із тих же причин, що й усі інші. А тоді — 1942 року, якого ж іще — народилася ти, Анджело.

Я знаю, що в останні роки війни Френк не міг надовго відлучатися, тому він досить довго не бачив вас із Розеллою.

(Флот не міг так просто відправляти хлопців з півдня Тихого океану аж до Брукліну, тож багато вояків роками не бачилися з рідними.) Три Різдва поспіль Френк зустрів на авіаносці. Він писав листи додому, проте Розелла мало коли на них відповідала. Вона не закінчила школи й соромилася свого почерку та граматичних помилок. А що Френкові родичі теж були практично неписьменні, то на авіаносці він був одним із моряків, які не отримували листів.

— Тобі було прикро, що ніхто з домашніх тобі не писав? — запитала я його.

— Я ні на кого не ображався, — відповів він. — Мої були не з тих, що пишуть листи. Хоч Розелла мені й не писала, я все одно знав, що вона не зраджує мене і піклується про Анджелу. Вона ніколи не волочилася з іншими чоловіками.

Мало хто з хлопців на кораблі міг сказати таке про свою дружину.

А потім сталася атака камікадзе і Френк обпалив понад шістдесят відсотків свого тіла. (Він запевняв мене, що інші вояки теж так важко травмувалися, але насправді з такими сильними опіками, як у нього, не вижив більше ніхто. У ті часи, Анджело, люди, в яких шістдесят відсотків тіла були попечені, не виживали. А твоєму батькові це вдалося.) Далі настали довгі місяці болючого одужання у військово-морському шпиталі. Френк повернувся додому аж 1946 року.

Він став іншою людиною. Зламаною. Тобі вже виповнилося чотири, і ти знала свого тата хіба з фотографій. Він розповідав мені, що коли знову побачив тебе за стільки років, ти була така гарна, весела й добра, що він повірити не міг, що ти його донька. Не міг повірити, що з ним могло бути пов’я-зане таке чисте створіння, як ти. Щоправда, ти його трохи боялася. Але не так сильно, як він тебе.

Його дружина теж стала йому чужою. За роки, поки Френка не було, Розелла перетворилася з гарної юної дівчини на матрону — гладку й поважну, завжди вбрану в чорне. Вона була з тих жінок, які щоранку ходять на літургію і цілий день моляться своїм святим. Їй хотілося ще дітей. Але це було неможливо, бо Френк не терпів, коли його торкалися.