Володимир Єрмоленко - Ловець океану. Історія Одіссея

Так приходила вона щодня до гирла Еніпея, де він зливається з морем, де він віддає свої води великому морському богу, кожну краплю, назавжди, без повернення, без подяки. У злиттях річки особливо беззахисні.

Не знала Тіро, що Посейдон поклав їй у серце це кохання, як срібний ключ кладуть до коштовної скрині, найдалі від чужих очей. Не знала вона, що коли ходила до гирла Еніпея, сам бог підпливав до нього теж, з іншого боку, з боку моря, з боку нескінченності, — і дивився на неї.

Одного дня води ріки піднялися горою і під собою сховали Тіро. І Посейдон прийшов до неї з глибин, і розв’язав її дівочий пояс, і торкався її, і кохав її. І народилися в неї сини, Пеліас і Нелей, діти того, хто не має імені.

Чи може море любити смертних?

Так, може.

Але мене звати не Тіро.

Коли ти йдеш у відкрите море, коли ти бачиш лише горизонт, океан та летючих риб, усе в світі завмирає, даючи тобі дорогу.

Я дивився в безодню, і мені хотілося поринути глибоко, спуститися у Посейдонове царство і запропонувати йому свої руки, свій розум та свою хитрість. Я готовий був стати його рабом.

Мені здавалося, що він радітиме з моєї печалі. Мені здавалося, що він щасливий від моїх нещасть. Адже він здолав мене. Адже він нарешті здолав мене.

Однак інколи навіть злі боги плачуть разом зі смертними. Інколи навіть злі боги хочуть тобі добра.

Раптом я побачив велику рибу, що підіймалася з глибини, що плила просто на мене. Вона прискорювала темп, вона мчала, немов потужна швидка стріла, випущена з самого дна. Наблизившись до поверхні, сплеснула хвостом і здійснила високий стрибок. Зрівнялася з моїм обличчям, я подивився в її очі, це були очі людини, а може, очі бога. Ми дивилися одне на одного єдину мить, коли вона завмерла в повітрі; потім риба перевернулася головою вниз, майнула хвостом і впала стрілою у воду.

Мені на мить здалося, що я не сам. Мені на мить здалося, що це був погляд Посейдона, і що він більше не тримає на мене зла.

Камінь упав з моїх плечей.

На третій день після того, як я покинув острів Сирен, море втратило спокій.

Буває так, що спокій більше не хоче бути з тобою. Буває так, що він відвертається від тебе — так само несподівано, як до тебе прийшов. Хіба ти можеш керувати стихією? Хіба ти можеш передбачити бога?

Коли спокій покидає тебе, білі хмари наливаються темрявою, їх наповнює морок.

Спочатку вони стають сірі, потім кольору фіалок, потім кольору великих темних синців.

А потім усе небо стає темне, воно нависає над тобою, як велике чорне море. Що вступає у війну з твоїм морем, із тихим морем під твоїм кораблем.

Сильний вітер налетів на мене. Він гнав корабель уперед, розгойдував його, хилив на боки, занурював у цю божевільну стихію. Напрям вітру змінювався, і люди мої не встигали керувати вітрилами.

Море відбивалося від ударів згори, опираючись небесному гніву. Гнів цей був такий безтямний, що я розумів: мій корабель довго не витримає. Гнів цей падає на мене, тільки на мене, і я мав рятувати своїх людей, я мав відрізати їх від небезпеки.

Я наказав їм залишатися на кораблі, а сам стрибнув у воду. Якби Посейдон хотів мене вбити, він міг це зробити давно. Але він хоче іншого. Він хоче погратися зі мною, я знаю. Він хоче познущатися з мене, я знаю. Він хоче показати, який добрий він є, і який злий він є. Який дружелюбний його сміх, який безжальний його регіт.

У світлі блискавки я побачив землю.

Уламок весла опинився переді мною, і я повис на ньому, безпомічна комаха на великій чорній поверхні, наскрізь просякнута водою та страхом.

Часом буває так, що ти занурюєшся у безодню, та безодня раптом стає ясна і чиста.

Часом буває так, що ти на межі життя і смерті, але життя постає перед тобою в усій своїй чистоті, в усій своїй небесній ясності.

Море викинуло мене на землю, я лежав непритомний на березі, але дух мій підіймався над тілом і летів в океан.

Він бачив землю, він бачив воду, він бачив тіло чоловіка в піску та бруді, він бачив молодих дівчат біля гирла річки, які полоскали свою одежу.

Це був його світ, і водночас він був далекий від нього, він дивився на нього поглядом бога чи поглядом птаха, який летить над водою.

Ти можеш бути далекий від свого суму, якщо дивишся на нього ззовні, якщо між ним і тобою океан.

Я зробив півколо, піднявшись над відкритим морем, а потім знову повернувся до острова, куди мене викинув шторм.

Я летів до пагорба над берегом, на ньому стояла жінка, схожа на скульптуру або на скелю, витесану морем. Тільки тремтіння її одягу дало мені зрозуміти, що переді мною хтось живий, із плоті та крові.