Умберто Эко - Бавдоліно

Бавдоліно сказав:

— Зосимо, не май мені цього за зле, але якби я послухався того, що наказує мені Господь, я мав би порвати тобі зад. Та це коштуватиме мені забагато труда, тому, як бачиш, я стримуюся. — І він вліпив йому такого ляща, що в того аж голова двічі обернулася навколо своєї осі.

— Я людина василевса, якщо ви торкнетеся хоч волоска моєї бороди, присягаюсь, що…

Поет схопив його за чуприну, наблизив лице до полум'я, яке ще палало круг балії, і Зосимова борода задиміла.

— Ви збожеволіли! — заволав Зосима, намагаючись вивільнитися з обіймів Абдула і Кіота, які міцно тримали його, заломивши руки за спину. А Бавдоліно потиличником примусив його пірнути сторчголов у балію, погасивши таким чином пожежу в його бороді, і не давав йому підвестися, аж поки того нікчему не стала непокоїти радше вода, ніж вогонь, і що більше він непокоївся, то більше тією водою захлинався.

— Бульки, які ти пускаєш, — спокійнісінько мовив Бавдоліно, витягаючи його за волосся, — пророкують, що цієї ночі ти помреш, причому не з підсмаленою бородою, а з підсмаженими п'ятами.

— Бавдоліно, — схлипував Зосима, виштовхуючи із себе воду, — Бавдоліно, ми ж завжди можемо домовитися… Дай мені відкашлятися, прошу тебе, я ж не втечу, що ви хочете зробити, вас так багато проти мене одного, де ваше милосердя? Послухай, Бавдоліно, я знаю — ти хочеш помститися мені за ту хвилину слабкості, ти хочеш дістатися до земель того твого Пресвітера Йоана, а я казав тобі, що в мене є правильна мапа, яка може привести туди. Якщо закидати землею вогонь на шляху, він погасне.

— Що ти маєш на увазі, харцизнику? Облиш свої сентенції!

— Це значить, що якщо ти мене вб'єш, то мапи ніколи не побачиш. Рибини, пустуючи у воді, часто вистрибують з неї, виходячи за межі своєї природної стихії. Я можу далеко завести тебе. Домовмося, як чесні люди. Ти відпустиш мене, а я заведу тебе туди, де можна знайти малу Козьми Індикоплова. Моє життя за царство Пресвітера Йоана. Тобі не здається, що це вигідний торг?

— Я б волів тебе вколошкати, — мовив Бавдоліно, — але ти потрібен мені живим, щоб здобути мапу.

— А потім?

— А потім ми добре тебе зв'яжемо і загорнемо в килим, поки не знайдемо надійний корабель, який вивезе нас далеко звідси, і лиш тоді розгорнемо килим, бо якщо ми відпустимо тебе відразу, ти пошлеш за нами навздогін усіх найманих убивць цього міста.

— А розгорнете ви його у воді…

— Облиш, ми не вбивці. Якби я хотів потім тебе вбити, я б тут не частував тебе ляпасами. Бо тепер я хочу відвести душу, добре відлупцювавши тебе, і обмежусь тільки цим. — 1 він спокійно взявся давати йому ляпаси, один за другим, кожною рукою по черзі, одним ударом відкидаючи його голову ліворуч, наступним — праворуч; двічі він ударив його навідліг цілою долонею, двічі з плеча, двічі тильним боком долоні, двічі ребром, потім двічі кулаком, аж поки Зосимова мармиза не стала бузковою, а Бавдоліно мало не вивихнув кисті. Тоді він сказав: — Тепер уже боляче мені, тому цього вже досить. Ходімо шукати мапу.

Кіот з Абдулом потягли Зосиму, тримаючи попід пахви, бо той вже на ногах не тримався і міг лиш вказувати шлях тремтячим пальцем, шепочучи: «Монах, який сумирно терпить зневаги, — немов рослина, яку щоденно підливають».

Бавдоліно сказав Поетові:

— Колись Зосима навчив мене, що гнів збурює і непокоїть душу більше, ніж будь-яка інша пристрасть, але буває він і помічний для душі. Адже коли ми спокійно спрямовуємо його проти нечестивців і грішників, щоб спасти їх або збити з пантелику, це сповнює душу лагідністю, бо ми непомильно простуємо до праведності.

А Раббі Соломон прокоментував:

— Як каже Талмуд, бувають покари, які змивають з людини всяке беззаконня.

Монастир Катабата був зруйнований, і всі вважали його безлюдним місцем, але на рівні ґрунту було ще кілька келій, а колишня бібліотека, тепер без книжок, стала чимось на кшталт трапезної. Тут жив Зосима із двома-трьома приспішниками, і Бог один знає, в чому полягали їхні чернечі практики. Коли Бавдоліно і його друзі виринули зі своїм бранцем на поверхню, його приспішники спали, але, як стало ясно наступного ранку, їхні оргії так забили їм памороки, що жодної небезпеки вони не становили. Було вирішено, що краще буде спати в бібліотеці. Зосимі снилися неспокійні сни; він спав на землі між Кіотом і Абдулом, які стали його янголами-хранителями.

Вранці всі вмостилися навколо стола, і Зосимі запропонували перейти до основного.