Умберто Эко - Бавдоліно

Відтоді все було безперервним одкровенням — на тлі неба, яке потроху роз'яснювалося, виринали інші вежі й інші бані, між пишною зеленню поставали позолочені колони, білосніжні перистилі, статуї з рожевуватого мармуру, аж врешті у всій своїй славі, посеред барвистого лабіринту висячих садів, явився їм оточений кипарисами імператорський палац Буколеон. Далі відкрився вид на білосніжну вежу Палата, розташовану праворуч, і на гавань Золотого Рогу, вхід до якої перекривав товстий ланцюг.

Бавдоліно оповідав це зі зворушенням, а Никита знай повторяв печально: який був прекрасний Царгород, коли він був прекрасний.

— Ох, як тривожно було в тому місті, — сказав Бавдоліно. — Тільки-но ми прибули, відразу стало зрозуміло, що там діється. Нам якраз трапилося бути на Іподромі, коли там готували страту якогось ворога василевса…

— Андроник немов ошалів. Коли ваші латиняни з Сицилії вогнем і мечем знищили Салоніки, Андроник звелів укріпити деякі оборонні споруди, але потім немов перестав зважати на небезпеку. Він жив розпусним життям, твердячи, що не варто боятися ворогів, посилав на шибеницю тих, хто міг йому допомогти, робив вилазки з міста в товаристві коханок і куртизанок, тікав у яри й діброви, як це роблять дикі звірі, а його полюбовниці поспішали за ним, як кури за півнем — він був немов Діоніс з вакханками, бракувало тільки, щоб він вбрався в оленячу шкуру й туніку шафранового кольору. Зустрічався він тільки з флейтистами й гетерами і був розгнузданий, мов Сарданапал, та похітливий, мов поліп; тягар надмірностей так виснажував його, що він мусив їсти нечисту тварину з Нілу, схожу на крокодила, бо подейкували, нібито м'ясо її сприяє виверженню сім'я… Але я б не хотів, щоб ти вважав його поганим правителем. Він зробив немало добрих речей: зменшив надмірні податки, оприлюднив укази, які забороняли потопляти в порту пошкоджені кораблі і потім грабувати їх, відновив давній підземний водогін, відновив церкву Сорока Святих Мучеників…

— Одне слово, сущий доброчинець…

— Цього я не казав. Річ у тім, що василевс може вживати свою владу, щоб чинити добро, але щоб зберегти цю владу, він мусить чинити зло. Ти теж жив поруч з чоловіком, наділеним владою, і ти теж визнавав, що він бував водночас шляхетним і безжалісним, чинив утиски і турбувався про загальне добро. Єдиним способом не допускатися гріха є оселитися на верхівці стовпа, як це робили колись святі отці, але тепер стовпи ці давно вже занепали.

— Не хочу сперечатися з тобою про те, як слід правити цією імперією. Це ваша імперія, принаймні, була вашою. Повернусь до своєї оповіді. Ми оселились тут, серед ґенуезців, бо ти вже, певно, зрозумів, що саме вони були моїми вірними вивідачами. І саме Боямондо якось дізнався, що ввечері того ж дня василевс збирається у старовинну крипту в Катабаті, щоб бути присутнім на обрядах віщування і чаклунства. Була то добра нагода вислідити Зосиму.

Коли звечоріло, вони пішли до Константинових мурів, де, неподалік від церкви Пресвятих Апостолів, було щось на кшталт невеличкого павільйону. Боямондо сказав, що звідси можна дістатися прямо до тієї крипти, не проходячи через монастирську церкву. Він відчинив двері, звелів їм спуститися кількома слизькими сходинками, і вони опинились у коридорі, де пахло пліснявою та вологою.

— Значить так, — сказав Боямондо, — пройдіть трохи вперед і дійдете до крипти.

— А ти з нами не йдеш?

— Я не ходжу в місця, де роблять всілякі штуки з мертвяками. Я волію робити всілякі штуки з живими, бажано з жінками.

Далі вони пішли самі; під низькими склепіннями видніли триклінії з неприбраними ложами, розкидані по землі чаші, немиті тарілки з недоїдками. Очевидно, той ласолюбець Зосима не тільки звершував там унизу свої обряди з мертвяками, але й робив ще всілякі штуки, від яких не відмовився б і Боямондо. Але всі атрибути оргій тепер були немов поспіхом звалені купами в темних закутках, адже в той вечір Зосима мав зустрітися з василевсом, щоб дати йому змогу порозмовляти з мертвими, а не з блудницями, бо ж відомо, примовляв Бавдоліно, коли йдеться про мертвих, людина готова повірити у все, що завгодно.

За цим приміщенням уже видніли світла, і далі вони ввійшли в круглу крипту, освітлену двома вже запаленими триногами. Уздовж стін крипти тяглася колонада, а за колонами видно було виходи в кілька коридорів чи підземних ходів, які вели хтозна-куди.

У центрі крипти стояла балія, повна води; краї її утворювали щось схоже на жолоб, який оточував поверхню рідини — у ньому була якась оліїста субстанція. Поруч з балією, на невисокому стовпчику лежало щось незрозуміле, вкрите червоною тканиною. Із чуток, які він зібрав, Бавдоліно зрозумів, що Андроник, спершу понадіявшись на черевомовців і звіздарів, після марних пошуків у Візантії когось, хто, як давні греки, вмів би передбачати майбутнє за летом птахів, і вже не вірячи тим нікчемам, які вихвалялися, буцімто вміють тлумачити сни, врешті довірився гідромантам — тобто тим, хто, як Зосима, вмів пророкувати майбутнє, занурюючи в воду річ, яка належала якомусь небіжчикові.