Умберто Эко - Бавдоліно

Зосима звелів одному зі своїх людей подати городину і фрукти, а Поетові, який питав, чи нема ще чогось, відповів:

— Поміркованість у їжі, регулярні й однорідні трапези притьмом приведуть монаха у гавань безпристрасності.

Поет сказав, щоб той ішов до дідька, а тоді, бачачи, з яким смаком Зосима наминає свою їжу, придивився краще і побачив, що під городиною у нього криються гарні шматки жирного ягняти, принесені нишком для нього його приспішниками. Не кажучи ні слова, він помінявся із Зосимою тарілками.

Вони налаштувались провести день в очікуванні, коли з витріщеними очима ввійшов один із Зосимових поплічників і розповів про те, що діялося в місті. Уночі, відразу після обряду, Стефан Агіохристофорит з гуртом озброєних людей подався до дому Ісаака Ангела, розташованого поблизу монастиря Приблептос, тобто Преславної Богородиці, і став голосно кликати свого ворога, велячи йому вийти, а тоді гукнув своїм людям, щоб ті висадили двері, схопили Ісаака за бороду і витягли його надвір головою вниз. Тоді Ісаак, якого в Царгороді мали за нерішучого слабодуха, вирішив — пан або пропав: він скочив у дворі на коня і з мечем наголо, майже нагий і трохи смішний у двобарвній сорочині, яка ледве стегна йому прикривала, несподівано вирвався з дому, захопивши ворога зненацька. Агіохристофорит не встиг навіть зброю витягти, як Ісаак одним помахом меча розкроїв йому голову надвоє. Тоді він повернувся проти посіпак свого тепер уже двоголового ворога, відтявши одному вухо і прогнавши інших у страху.

Убивство довіреної людини василевса було радикальним вчинком, який вимагав таких же радикальних запобіжних заходів. Демонструючи глибоке розуміння того, як слід поводитися з народом, Ісаак поквапився у Святу Софію, прохаючи притулку, якого традиційно надавали тут убивцям, і голосно благаючи прощення за скоєний гріх. Він зірвав із себе ту мізерну одежу, яка на ньому була, і став виривати волосся з бороди, показуючи ще скривавлений меч. Благаючи прощення, він твердив, що захищав своє життя, нагадуючи всім про гріхи вбитого.

— Історія ця мені не подобається, — зауважив Зосима, якого вразила несподівана смерть його зловісного покровителя. Ще менше йому подобалися новини, які опісля надходили щогодини. У Святій Софії до Ісаака долучилися деякі видатні особистості, приміром Йоан Дукас; Ісаак безперервно звертався з промовами до натовпу, який зростав з години на годину; надвечір великий гурт городян зачинився разом з Ісааком у храмі, маючи намір захищати його, і дехто вже починав натякати, що настала пора покінчити з тираном.

Дарма, чи Ісаак уже давно готувався завдати удару, як це твердило віщування Зосими, а чи просто вміло скористався з хибного кроку своїх ворогів, — ясно було, що Андроників трон захитався. Так само ясно було, що за таких обставин намагання пробратися в царський палац, який з хвилини на хвилину міг стати всезагальним побоїщем, було б божевіллям. Усі погодилися з тим, що варто чекати в Катабаті на подальший розвиток подій.

Наступного ранку половина городян висипала на вулиці, голосно вимагаючи ув'язнення Андроника й обрання Ісаака на імперський престол. Народ розгромив громадські в'язниці, звільняючи чимало невинних жертв тирана, які належали до визначних родів, і вони відразу долучилися до заворушень. Але то були вже не заворушення — то було вже повстання, революція, переворот. Вулицями кружляли озброєні городяни, хто з мечем і в кольчузі, а хто з киями і палицями. Деякі з них, включно з багатьма імперськими достойниками, які вирішили, що настала пора обрати собі іншого самодержця, зняли вінець Константина Великого, який висів над головним вівтарем храму, й коронували ним Ісаака.

Тоді войовничий натовп повалив від храму до імператорського палацу і взяв його в облогу; Андроник спробував розпачливо чинити опір, звелівши стріляти з луків з найвищої вежі, званої Кентенаріон, але врешті мусив здатися перед лютим наступом своїх підданців. Подейкували, ніби він зірвав собі з шиї розп'яття, зняв пурпурні сап'янці, почепив на голову гостроверху шапку, яку носять варвари, і через лабіринти Буколеона пробрався на корабель, взявши із собою свою жінку й гетеру Мараптику, в яку він був шалено закоханий. Ісаак тріумфально вступив у палац, юрба заполонила місто, роблячи наскоки на монетний двір, званий Золотою купіллю, і на зброярні, а тоді стала грабувати церкви палацу, зриваючи прикраси з пресвятих образів.

Тепер при кожній чутці Зосима тремтів дедалі більше, бо вже розповідали, що кожного виявленого Андроникового приспішника страчують. Зрештою, Бавдоліно з друзями теж не вважали розсудливим саме тепер намагатися проникнути в коридори Буколеона. І так, не маючи нічого іншого до роботи, крім як їсти й пити, наші друзі пробули в Катабаті ще кілька днів.