Умберто Эко - Бавдоліно

— А хто догляне, щоб ти не заснув на ходу? — спитав Фрідріх, натягнуто усміхаючись. Тоді промовив: — Мені боляче, коли я сміюся.

— Тепер бачу, що ти очуняв, — мовив Бавдоліно.

Вони йшли цілу ніч, спотикаючись у темряві, навіть кінь спотикався посеред коріння і низьких чагарників, і тільки раз бачили здалеку вогні, які вони оминули, зробивши широке коло. Щоб не заснути на ходу, Бавдоліно говорив, а Фрідріх не спав, щоб не дати заснути йому.

— Всьому кінець, — казав Фрідріх, — я не зможу пережити ганьбу цієї поразки.

— То була всього лише сутичка, отче мій. Крім того, всі вважають тебе загиблим, а тут ти знову постаєш, мов воскреслий Лазар, і те, що здавалося поразкою, усі сприймуть як чудо, якому треба співати «Те Deum».

Насправді Бавдоліно тільки намагався потішити пораненого і приниженого старого. У той день було поставлено під загрозу престиж імперії, не кажучи вже про самого rex et sacerdos. Урятувати становище могло тільки повернення Фрідріха в ореолі нової слави. Тут Бавдоліно не міг не згадати заповіт Оттона і лист Пресвітера.

— Річ ось у чім, отче мій, — сказав він, — те, що сталося, має врешті спонукати тебе усвідомити одну річ.

— Чого ж ти хочеш навчити мене, мосьпане мудрецю?

— Не я маю тебе вчити, борони Боже, а небеса. Ти повинен усвідомити те, що казав владика Оттон. У цій Італії, що далі йдеш, то більше грузнеш у болоті, бо не можна бути імператором там, де є ще й папа, а з цими містами програватимеш завжди, бо ти хочеш навести лад там, де він неприродний, а вони воліють жити у природному для них безладі — точніше, як сказали б паризькі філософи, у стані hyle, [104] Речовина, матерія (грец). Як філософський термін був запроваджений Арістотелем, який мав лід ним на увазі першоматерію, ще не сформовану в реальні речі, які існують в ній тільки як можливість. первісного хаосу. Тобі треба націлитися на схід, ген за Візантію, понести клейноди своєї імперії у християнські землі, які простягаються за царствами невірних, об'єднавши сили з єдиним правдивим rex et sacerdos, який править там ще з часів Царів-Волхвів. Тільки тоді, коли ти укладеш з ним союз або коли він присягне підкорятися тобі, ти зможеш вернутися до Рима і трактувати папу як свого посудника, а королів Франції та Англії — як своїх стременних. Тільки тоді нинішні твої переможці знову страхатимуться тебе.

Фрідріх уже геть забув про Оттонові пророцтва, і Бавдолінові довелося нагадати йому.

— Знову той піп? — сказав Фрідріх. — Хіба він справді існує? Де ж він? Як я можу вирушити військом на його пошуки? Я б став Фрідріхом Божевільним, і таким мене б пам'ятали повік.

— Усе було б інакше, якби канцелярії всіх християнських держав, включно з Візантією, дістали листа, якого цей Пресвітер Йоан пише тобі, і тільки тобі, в якому він визнає тебе рівним собі і пропонує об'єднати ваші царства.

І Бавдоліно, який знав лист Пресвітера Иоана сливе напам'ять, взявся декламувати його в нічній пітьмі, пояснивши Фрідріхові, чим є та найкоштовніша у світі реліквія, яку Пресвітер надіслав у скриньці.

— І де ж той лист? Ти маєш його примірник? Чи то ти сам написав його?

— Я відтворив його доброю латиною, з'єднавши розпорошені його члени, зібравши докупи речі, які вже знали і про які говорили мудреці, хоч ніхто їх не слухав. Але все, що говориться в тому листі, таке ж правдиве, як Євангеліє. Якщо бажаєш, можу сказати, що своєю рукою я лиш додав адресу, немов цей лист надісланий тобі.

— І той Пресвітер готовий дати мені той — як ти його називаєш — Ґрадаль, у який було налито кров Нашого Господа? Аякже, то було б вирішальне і найдосконаліше помазання… — бурмотів Фрідріх.

І так у ту ніч вирішилася доля не тільки Бавдоліна, але й його імператора, хоч жоден з них не розумів, що їх чекає.

Перед світанком, усе ще блукаючи обоє уявою в далекому царстві, поблизу якогось струмка вони надибали коня, який утік з поля битви, а тепер не міг знайти дорогу назад. На двох конях, хоча й безліччю бічних доріг, вони наближалися до Павії швидше. їдучи, вони зустрічали невеличкі загони імперців, які відступали, — ті радісно гукали, впізнаючи свого володаря. По дорозі вояки грабували села, тому мали що дати їм підкріпитися, а деякі з них поквапилися вперед, до інших загонів, несучи їм звістку, і тому коли через два дні Фрідріх прибув під браму Павії, усі вже знали радісну новину, і міська знать зі своїми людьми, все ще не вірячи власним очам, приготувала йому врочистий прийом.