Умберто Эко - Бавдоліно

— Щоранку ти будишся з болем у шиї, і тобі важко натягти чоботи.

— Так воно і є, — мовив той зачудовано.

І Бавдоліно сказав:

— Не їж три дні. Але не пишайся своїм постом. Якщо це має сповнити тебе гординею, то ліпше їж м'ясо. Ліпше їсти м'ясо, ніж хизуватися. І сприймай свої болі як спокуту за гріхи.

Прийшов батько і сказав, що сина його обсипало болючими виразками. Бавдоліно відповів:

— Мий його тричі на день водою з сіллю і щоразу промовляй такі слова: Діво Гіпатіє, подбай про свого сина.

Той пішов, а через тиждень вернувся і сказав, що виразки гояться. Він дав Бавдолінові кілька монет, голуба і флягу вина. Усі волали про чудо, а хворі йшли до церкви і молилися: «Діво Гіпатіє, подбай про свого сина».

По драбині піднявся якийсь убого вдягнений чоловік з похмурим обличчям. Бавдоліно сказав йому:

— Я знаю, що з тобою. Ти носиш у серці злобу на когось.

— Ти знаєш усе, — відказав той.

Бавдоліно сказав йому:

— Хто хоче воздавати злом за зло, може зранити брата навіть незначним жестом. Завжди тримай руки за спиною.

Підійшов ще один чоловік зі смутними очима і сказав йому:

— Не знаю, що зі мною.

— Зате знаю я, — сказав Бавдоліно. — У тебе хандра.

— Як мені вилікуватись?

— Вперше хандра проявляється, коли помічаєш, що сонце надзвичайно повільно рухається по небі.

— І що?

— Ніколи не дивись на сонце.

«Від нього нічого не приховаєш», — казали люди в Селімбрії.

— Як тобі вдалося стати таким мудрим? — спитав його один. А Бавдоліно відповів:

— Це тому, що я вмію ховатися.

— Як це ти ховаєшся?

Бавдоліно витягнув руку і показав йому долоню.

— Що ти бачиш перед собою? — спитав він.

— Руку, — відповів той.

— Бачиш, як добре вмію я ховатися, — мовив Бавдоліно.

Знову настала весна. Бавдоліно ставав дедалі бруднішим і зарослішим. Його тіло обсіли птахи, які зліталися зграями і видзьобували хробаків, що завелися на ньому. А що він мусив годувати всіх цих створінь, люди наповнювали його кошик щораз частіше.

Одного ранку під'їхав якийсь вершник, задиханий і вкритий пилюкою. І сказав йому, що під час полювання один шляхетний пан невдало вистрілив з лука і влучив стрілою в сина своєї сестри. Стріла врізалась в око і вийшла на потилиці. Хлопець ще дихає, і пан той просить, щоб Бавдоліно зробив усе, що може зробити Божий чоловік.

Бавдоліно сказав:

— Завданням стовпника є бачити здалека, як надходять думки. Я знав, що ти прийдеш, але тобі це зайняло забагато часу, і стільки ж часу буде тобі потрібно, щоб вернутися. Усе на цьому світі йде так, як має йти. Знай, що хлопець у цю мить умирає, ба навіть він уже помер, хай зглянеться Господь над його душею.

Лицар вернувся, і хлопець був уже мертвий. Коли чутки про це розійшлися, багато людей у Селімбрії кричали, що Бавдоліно має дар ясновидіння, бо бачив, що діялося на відстані в милю. Проте неподалік від стовпа була церква Святого Мардонія, священик якої ненавидів Бавдоліна, бо той уже довгі місяці позбавляв його даток колишніх парафіян. Він почав базікати, мовляв, що ж то за чудо вчинив Бавдоліно, бо такі чудеса вчинити може кожен. Він став під стовпом і давай кричати Бавдолінові: якщо стовпник цей навіть вийняти стрілу з ока не зміг, то це те ж саме, якби він сам убив того хлопця.

Бавдоліно відповів:

— Намагання приподобатись людям нівечить духовний розквіт.

Священик кинув у нього камінь, і тут же до нього приєдналися ще кілька фанатиків, які стали обкидати терасу камінням і грудками. Вони робили це цілий день, а Бавдоліно зіщулився в шатрі, закривши лице руками. Вони пішли геть, лиш коли запала ніч.

Наступного ранку Никита пішов подивитися, що сталося з його приятелем, але не побачив там його. На стовпі нікого не було. Неспокійний, він вернувся додому й угледів Бавдоліна в Теофілактовій стайні. Той набрав у бочку води і ножем здирав із себе весь той бруд, який за той час нагромадився. Сяк-так він обрізав собі бороду й волосся. Він засмаг на сонці та вітрі і не здавався надто вихудлим, лиш важко йому було триматися прямо, і він рухав руками і плечима, щоб розім'яти м'язи спини.

— Ти бачив. Єдиний раз у своєму житті я сказав правду і тільки правду, і мене каменували.

— Так було й з апостолами. Ти став святим чоловіком, і тепер розчаровуєшся через таку дрібницю?

— Може, я чекав на знак з небес. За ці місяці я зібрав немало монет. Я послав Теофілактового сина купити мені одяг, коня і мула. Десь тут у домі ще має бути моя зброя.