Умберто Эко - Бавдоліно

— Бавдоліно, тобі понад шістдесят років, і ти ще віриш у Пресвітера Йоана? Ми на власні очі бачили, що його нема. Покажи-но мені цю річ.

Бавдоліно неохоче витяг зі своїх саков шкатулку, вийняв з неї сувій, розгорнув його і у світлі показалося полотно великого розміру. Тоді він кивнув іншим, щоб вони повідсували столи і лави, бо треба було багато місця, щоб розгорнути його на долівці повністю.

То було величезне простирадло, на якому подвійно відбилася людська постать, немов загорнене в нього тіло залишило свій відбиток двічі, спереду і ззаду. Дуже добре видно було обличчя, волосся, розсипане по плечах, вуса й бороду, заплющені очі. Позначений милосердною смертю, нещасливий Диякон залишив на полотні образ сильного тіла й обличчя з погідними рисами, на якому лиш з трудом можна було розгледіти невиразні ознаки ран, синців та виразок — сліди прокази, яка зруйнувала його.

Бавдоліна знов охопило зворушення, і він зрозумів, що на цьому полотні покійний віднайшов стигмати своєї страдницької величі. Тоді він буркнув:

— Не можна продавати відбиток прокаженця, до того ж несторіанина, як образ Нашого Господа.

— По-перше, Афінський дука цього не знає, — відказав Поет, — а саме йому ми маємо це втиснути, а не тобі. По-друге, ми його не продаємо, а обмінюємо, значить, це не святокупство. Я йду до сирійця.

— Сирієць спитає тебе, чому ти його міняєш, адже Синдон незрівнянно цінніший від Мандиліона, — сказав Бавдоліно.

— Бо його важче тайкома вивезти з Царгорода. Бо він занадто цінний, і лиш царствена особа може дозволити собі придбати його, а для Лику ми можемо знайти менш вельможних покупців, які, однак, заплатять відразу і готівкою. Бо якщо ми запропонуємо Синдон якомусь християнському володареві, він скаже, що ми його вкрали, і звелить нас повісити, тоді як Образ з Едеси може виявитися тим самим, що був у Камулії, Мемфісі чи Анаблаті. Сирієць зрозуміє мою рацію, ми ж бо тої самої породи.

— Гаразд, — мовив Бавдоліно, — ти віддаси це полотно Афінському дуці, і те, що він привезе собі додому образ, який нічого спільного не має з Христом, мене не обходить. Але ти знаєш, що для мене образ цей набагато цінніший від образу Христа, знаєш, що він мені нагадує, тому ти не повинен спекулювати такою священною річчю…

— Бавдоліно, — сказав Поет, — ми не знаємо, що діється там, у нас удома. З допомогою Едеського Лику ми притягнемо на свій бік якогось архієпископа, і доля наша забезпечена. Зрештою, Бавдоліно, якби ти не вивіз цей саван з Пндапеціма, тепер гуни витирали б ним собі задницю. Чоловік той був тобі дорогий, ти розповідав мені його історію, коли ми блукали по пустелях і були в полоні, ти оплакував його смерть, марну і забуту всіма. Тож тепер останній його портрет буде десь шануватися як образ Христа. Яку коштовнішу гробницю ти можеш бажати для дорогого тобі небіжчика? Ми не принижуємо спогад про його тіло, а радше… як це сказати, Бороне?

— Преображаємо його.

— Ну от.

— Через маразм тих днів я, мабуть, втратив відчуття того, що слушне і що неслушне; а може, я просто стомився, мосьпане Никито. Я погодився. Поет пішов вимінювати наш, тобто мій, тобто Дияконів Синдон на Мандиліон.

Бавдоліно засміявся, а Никита не зрозумів чому.

— Тільки ввечері виявилося, що нас ошукали. Поет пішов у той шинок і звершив свій ганебний торг; щоб напоїти сирійця, напився і сам, а коли вийшов із шинку, за ним назирці пішов хтось, хто знав про його махінації, може, той самий сирієць, який, за словами Поета, був тої самої породи, що й він. Той хтось напав на нього у провулку, добряче нам'яв боки, і закривавлений та побитий Поет вернувся додому без Синдону і без Мандиліону, ще більше лика не в'яжучи, ніж Ной. Мені хотілося побити його до смерті, але він був уже пропащою людиною. Він уже вдруге втрачав своє царство. У наступні дні ми мусили годувати його силоміць. Я радів, що ніколи не мав завеликих амбіцій, якщо несповнені амбіції доводять людину до такого стану. Зрештою, я розумів, що й я сам не раз падав жертвою несповнених сподівань — втратив улюбленого батька, не знайшов для нього царства, про яке він мріяв, був навіки розлучений з коханою жінкою… Але до мене таки дійшло, що Деміург усе зробив тільки наполовину, а Поет усе ще вірив, що на цьому світі ще можлива якась перемога.

На початку квітня друзі наші зрозуміли, що дні Царгорода полічені. Між дожем Дандолом, який виструнчився на носі своєї галери, та Мурзуфлом, який дорікав йому з берега, щоб примусити латинян покинути ці землі, відбулася дуже драматична сутичка. Ясно було, що Мурзуфл не при своєму умі, і латиняни, якби захотіли, проковтнули б його одним махом. По той бік Золотого Рогу видно було приготування в таборі прочан, а на палубах кораблів, що стояли на якорі, метушилися моряки з вояками, готуючись до наступу.