Умберто Эко - Бавдоліно

— Міг би, але ніколи цього не робив. Але я впустив туди півня. Після експерименту я піднявся туди, і півень був мертвий.

Борон похитав головою і шепнув Бавдолінові на вухо:

— Не вірте йому, він бреше. Якби півень справді був мертвий, це б означало, що порожнеча таки існує. Але що вона не існує, то півень ще живий і здоровий. Або ж здох від старості.

Тоді сказав уголос до Ардзруні:

— Ти чув колись, що тварини здихають у глибині порожнього колодязя, де гаснуть свічки? Дехто з цього висновує, що там нема повітря, а отже є порожнеча. А натомість у глибині колодязів просто нема легкого повітря, зате є повітря пусте й сморідне, і саме воно душить живі створіння і гасить полум'я свічок. Те ж саме, мабуть, стається і в твоїй кімнаті. Ти витягуєш легке повітря, але важке залишається, бо його не можна висмоктати, і цього досить, щоб твій півень здох.

— Годі, — сказав Фрідріх, — усі ці хитромудрощі чудові, але, крім дзеркал там, нагорі, жодне з них не можна використати в облозі або в битві. То який з них хосен? Ходімо, я голодний. Ардзруні, ти обіцяв мені гарну вечерю. Мені здається, що саме пора.

Ардзруні вклонився і повів Фрідріха з його людьми в бенкетну залу, яка справді сяяла пишнотою, принаймні на погляд людей, які тижнями їли вбогі військові припаси. Ардзруні звелів подати на стіл усе найкраще, що знала вірменська і турецька кухня, включно з деякими вельми ніжними ласощами, завдяки яким гостям стало здаватися, ніби вони тонуть у меді. Як було домовлено, Бавдоліно з друзями куштували кожну страву перед тим, як передати її імператорові. Всупереч будь-якому двірському етикету (але під час війни етикет завжди допускав численні винятки), всі вони сиділи за тим самим столом, і Фрідріх пив і їв весело, немов був їхнім приятелем, прислухаючись з цікавістю до словесної перепалки, яка почалася між Вороном і Ардзруні.

Борон казав:

— Ти вперто торочиш про порожнечу, немов це простір без жодного іншого тіла, навіть повітряного. Але простір без тіл не може існувати, бо простір — це співвідношення між тілами. Крім того, порожнеча не може існувати, бо природа її боїться, як твердять усі великі філософи. Якщо втягти повітря з очеретини, зануреної у воду, вода підніметься по ній, бо не може бути порожнього простору без повітря. Крім того, послухай-но, предмети падають на землю, і залізна статуя падатиме швидше, ніж шматок тканини, бо повітрю важко витримати вагу статуї, натомість воно легко витримує тканину. Птахи літають, бо, махаючи крильми, зрушують масу повітря, яке підтримує їх попри їх вагу. Повітря підтримує їх так, як вода підтримує рибу. Якби повітря не було, птахи б попадали на землю, але, вважай-но, з тією ж швидкістю, що й будь-яке інше тіло. Тому, якби в небі була порожнеча, зірки досягли б безконечної швидкості, бо їх падіння або обертання не зустріло б опору повітря, яке натомість витримує їх величезну вагу.

Ардзруні заперечив:

— Хто сказав, що швидкість тіла пропорційна його вазі? Як казав Йоан Філопон, вона залежить від наданого йому руху. Зрештою, скажи-но мені, якщо порожнечі нема, то як можуть тіла пересуватися? Вони б наштовхнулися на повітря, і воно б зупинило їх рух.

— Зовсім ні! Коли тіло штовхає повітря, яке було там, куди тіло рухається, повітря займає місце, звільнене тілом! Це як двоє людей, які йдуть у протилежних напрямах по вузькій вуличці. Вони втягують живіт, кожен притискається до муру, і поки один поступово просувається в одному напрямі, другий просувається в протилежному, і врешті один займає місце другого.

— Авжеж, бо кожен з них силою своєї волі надає своєму тілу руху. Але повітря не має волі, тому це неможливо. Воно переміщається внаслідок поштовху, якого надає йому тіло, що тисне на нього. Але поштовх породжує рух у часі. У ту мить, коли предмет рухається і штовхає повітря перед собою, само повітря ще не рухається, а отже воно ще не опинилося в місці, звільненому предметом, який штовхає його. То що ж є в тому місці, нехай на коротку мить? Порожнеча!

Досі Фрідріха розважала ця їхня перепалка, але потім йому це набридло.

— Облиште, — мовив він. — Якщо хочете, завтра можете впустити у верхню кімнату ще одного півня. А тепер дайте мені з'їсти цього смаженого півня — сподіваюсь, йому скрутили в'язи, як Бог приказав.

Вечеря затяглася допізна, й імператор сказав, що хоче йти на спочинок. Бавдоліно з друзями провели його аж до опочивальні й ще раз уважно оглянули її у світлі двох смолоскипів, які палали на стінах. Поет хотів перевірити ще й комин, але той майже відразу звужувався так, що не залишав місця для того, щоб ним могла проповзти людина.