Умберто Эко - Бавдоліно

— Бідний отець мій. Не знаю, чи підозрював він, що став зброєю в руках зграї різношерстих ворогів. Можливо, він це розумів, але сподівався здолати їх усіх. Знаю лиш те, що, передбачаючи можливість союзу не тільки з Візантією, а з ще одним християнським царством, тобто з вірменами, Фрідріх з трепетом думав про свою кінцеву мету. Він мріяв (і я з ним), що вірмени допоможуть йому відкрити шлях до царства Пресвітера Йоана… У кожному разі все було так, як кажеш ти: після посольств від сельджуків та вірмен ваш Ісаак дав нам кораблі. І саме в Ґалліполі, чи пак в Калліполісі, я зустрів тебе, коли від імені твого василевса ти передавав ці кораблі нам.

— Нам нелегко було прийняти це рішення, — сказав Никита, — василевс ризикував вступити в незгоду з Саладином. Він мусив вирядити до нього посланців, щоб пояснити причини цієї своєї поступки. Саладин був великим правителем, тому відразу все зрозумів і не мав на нас зла. Повторюю, нам нічого боятися турків: нашою проблемою завжди були ви, схизматики.

Никита і Бавдоліно ствердили, що не варто знов переминати, хто мав рацію, а хто ні в тій уже давно минулій історії. Може, мав рацію Ісаак, адже кожен християнський прочанин, який потрапляв у Візантію, завжди мав спокусу зостатися тут, де можна було здобути стільки чудових речей, не мусячи ризикувати життям під мурами Єрусалима. Але Фрідріх справді хотів іти далі.

Вони прибули у Ґалліполі, і хоч не був то Царгород, військо було зачароване цим веселеньким містом, де в порту стояло повно галер і дромонів, готових взяти на борт коней, вершників і провіант. За день цього не зробити, тому якийсь час друзі наші байдикували. З самого початку подорожі Бавдоліно вирішив використати Зосиму для чогось корисного, тому примусив його навчати грецької його товаришів: «У тих місцях, куди ми збираємося, — казав він, — латини ніхто не знає, не кажучи вже про алеманські говірки, провансальську чи мою рідну мову. Але завжди є якась надія, що можна буде порозумітися грекою». І так вони збавляли час, між відвідинами якогось борделю і читанням писань отців Східної церкви.

У порту був велетенський базар, і вони вирішили відвідати його, спокушені мерехтінням його далеких вогнів і запахом спецій. Зосима, з якого зняли ланцюги, щоб він був їм провідником (але під бачним наглядом Борона, який не спускав і нього очей навіть на мить), попередив їх:

— Ви, латинські й алеманські варвари, не знаєте наших, римських правил ввічливості. Вам слід знати, що на наших базарах вам спочатку нічого не захочеться купувати, бо ціни тут зависокі, а якщо ви тут же заплатите те, що просять, то вас не просто матимуть за дурнів, — те, що ви дурні, вони знали з самого початку, — на вас образяться, бо тільки торгування приносить крамареві радість. Отже, пропонуйте дві монети, коли просять десять, вони спустять до семи, тоді ви запропонуєте три, і вони спустять до п'яти, ви твердо стоятимете на трьох, аж поки вони не здадуться, плачучи й присягаючи, що так вони разом з родиною підуть на жебри. Тоді можете купувати, але маєте знати, що товар цей насправді коштує одну монету.

— То навіщо тоді нам його купувати? — спитав Поет.

— Бо вони теж мусять якось жити, і три монети за те, що коштує одну, це справедливий торг. Але хочу остерегти вас: якось жити мусять не тільки крамарі, але й злодії, а що вони не можуть обкрадати одне одного, то спробують обікрасти вас. Ваше право їм у цьому перешкодити, але якщо їм все-таки вдасться це зробити, то не скаржтеся. Тому раджу вам взяти у торбу тільки невелику суму грошей — стільки, скільки ви вирішили витратити, і більш ні шеляга.

Напучені таким обізнаним з місцевими звичаями провідником, наші друзі відважно вступили в це море людей, які, як всі ромеї, пахли часником. Бавдоліно купив собі два арабські кинджали гарної роботи, які можна повісити обабіч на пояс, щоб мати змогу швидко їх витягти, схрестивши руки. Абдул вишпортав невеличкий прозорий покрівець, який містив пасмо волосся (невідомо чиє, але ясно було, кого він мав на мислі). Соломон став голосно прикликати інших, коли натрапив на шатро якогось перса, який продавав чудодійні настоянки. Продавець еліксирів показав плящинку, яка, за його словами, містила вельми потужний засіб: коли приймати його малими дозами, він стимулює життєву снагу, але коли випити його за раз, провадить до миттєвої смерті. Відтак він показав подібну плящинку, яка містила найсильнішу на світі протиотруту, здатну протидіяти будь-якій трутизні. Соломон, який, як всі юдеї, кохався в медицині, придбав протиотруту. Належачи до народу, хитрішого від ромеїв, він зумів заплатити одну монету замість запрошених десяти, і журився, боячись, що заплатив принаймні вдвічі більше.