Геза Гардоні - Зірки Егера

— Балінт Терек?

— Авжеж. Оце чоловік! Видно, він виростав на драконячому молоці. Щодня вертається з битви забризканий ворожою кров'ю по самі вуха.

— А дочку його ви теж знаєте? — з тривогою запитав Гергей.

— Чому б не знати. Тижнів два тому я пошив для неї черевички. З жовтого кармазину, низенькі, з золотими оторочками. Тепер панночки такі носять, звісно, ті, що багаті.

— Правда, гарна дівчинка?

Чоботар знизав плечима.

— Нічого, гарненька.— Він замовк на хвилину і підкрутив вуса.— Бог би скарав тих поганців! — промовив він раптом, змінивши тон.— Ментик мій вони вже не повернуть!

— Ви коли виїхали з Буди? — допитувався юнак.

— Я втік звідти три дні тому. Але краще б мені не тікати. Гіршого вже й так нічого б не трапилося. Оті турки, то справжні собаки. В Нандорфехерварі вони клялися, що нікому не заподіють лиха, але ж у фортеці вони всіх порубали, чи не так?

— Невже ви думаєте, що й Буда потрапить у їхні руки?

— Напевне.

— Що таке? Що ви кажете?

— Щоночі в храмі Богородиці запалюються вогні і чути «Іллаллах»: турки галасують, славлячи свого аллаха.

— Цього не може бути!

— Їй-богу, правда! А хіба не так було у Нандорфехерварі? Там теж щоночі чувся спів з храму, а через тиждень турки оволоділи фортецею.

Чоботар не встиг докінчити свою розповідь, як Хайван схопив його за комір, підняв, наче кошеня, і жбурнув з такою силою, що той відлетів кроків за десять від юнака.

Чоботар, голосно застогнавши, впав на траву. Хайван підсів до Гергея.

— Ти казав, що вмієш читати і писати. Так от я хочу тобі щось показати.

Він витер свої брудні руки об шаровари, зняв з плеча тайстру, пошиту з вичиненої бичачої шкури. Ще раз витeр пальці і дістав з тайстри скручений у рурку пергамент.

— Поглянь,— сказав він,— це я знайшов під сутаною в одного дервіша. Дервіш помер від якоїсь рани в попереку. Його чи то списом закололи, чи застрелили. Та то мені байдуже. При ньому були й гроші: тридцять шість золотих. Вони теж тут у мене. Якщо скажеш, що тут написано, дам тобі один золотий. А не скажеш — так віддухопелю, що здохнеш.

Місяць розливав своє яскраве сяйво. Довкола всі вже міцно спали. Юнак розгорнув згорток. Це були аркуші пергаменту завбільшки в долоню; на них виднілися якісь квадрати й п'ятикутні та шестикутні позначки.

— Погано видно,— сказав юнак,— дуже дрібно написано.

Турок встав і приніс від багаття товсту гілку, що палахкотіла, наче смолоскип.

Юнак уважно й похмуро розглядав написи й малюнки. Вогонь обпікав йому обличчя, але він не звертав на це уваги.

Тоді раптом підвів голову:

— Ви показували ще комусь ці папери?

— Показувати то я показував, але ж ніхто не міг розібрати, що там написано.

Гілка погасла. Турок кинув її на землю.

— Мені не треба твоїх грошей! — сказав Гергей.— Я не боюся і твого кулака. Я бранець султана, і якщо ти мене вдариш, то змушений будеш звітувати перед самим султаном. Але якщо ти хочеш розібратися, що написано на пергаменті, то я теж хотів би попросити тебе про дещо.

— Про що саме?

— Ці папери для тебе важать багато, бо вони дісталися тобі від святого дервіша. Щастя твоє, що ти показав їх мені, бо інакше перший-ліпший турок міг забрати їх у тебе. Але я тобі поясню, що там написано, лише за тієї умови, якщо ти підеш до того священика, який сьогодні влаштував вибух. А втім, може, то і не його рук справа.

— Це він зробив, напевне він!

— А, немає значення. Ти подивися, чи він ще дихає, чи вже вмер.

Турок узявся за підборіддя і замислено глянув на Гергея.

— А я тим часом, поки ти сходиш туди, перегляну твої папери,— вмовляв його Гергей.— Тепер уже й вогонь не потрібен. Місяць яскраво світить.

І він знову схилився над пергаментами. Виявляється, що то були креслення угорських фортець. Деякі позначки вже встигли стертися. На одному з малюнків впадала у вічі позначка у вигляді літер X та О. Внизу пояснення по-латині: X — найслабше місце фортеці, О — зручне місце для підкопу. Подекуди від підкопу О йшла стрілка, а в інших місцях її не було.

Юнак зажурено похитав головою. В його руки потрапили креслення якогось турецького шпигуна. Плани понад тридцяти угорських фортець. Що ж тепер робити?

Викрасти креслення? Це неможливо. Спалити їх? Турок задушить.

Від хвилювання Гергей зблід. Згорток паперу тремтів у його руках. Він засунув руку в кишеню і витягнув звідти шматочок олова. Спочатку повитирав на всіх кресленнях літери X та О, а потім поставив їх в інших місцях.