Геза Гардоні - Зірки Егера

За чверть години Туліпан опинився біля нього. Він уже був у синій яничарській одежі, на голові стирчав білий ковпак, ноги були взуті в червоні сап'янці. Розмахуючи кулаками, він люто кричав на Гергея:

— Ось коли ти попався мені в руки, собачий сину!

Туліпан відштовхнув від Гергея яничара, який супроводжував його, і сказав:

— Це мій раб, досі я був його рабом, а тепер буде навпаки... Аллах справедливий і всемогутній!

Яничар кивнув головою і підпустив Туліпана до Гергея.

Юнак пополотнів і втупився в Туліпана. Невже Туліпан справді міг так переродитися?

Гергей попав у юрбу виснажених, запилюжених дітей-невільників. Вони йшли у супроводі кількох яничарів, позаду гуркотіли вози з гарматами. Одна з гармат була величезна: її ледве тягло п'ятеро пар волів. За возами йшов загін гармашів у червоних коротких кунтушах.

Сонце палило немилосердно, спека мучила і невільників, і військо. Біла пилюка на шляху розпеклася: якийсь восьмирічний хлопчик кожні десять кроків жалібно просив:

— Дайте напитися! Хочу води!

Гергей сумовито сказав Туліпану:

— Дайте йому води.

— Немає,— відповів по-угорськи Туліпан.— Плесканка лишилася на скелі.

— Чуєш, брате, нема води,— мовив Гергей, обернувшись до хлопчика.— Якби мали, дали б. Терпи до вечора.

Гергей то однією, то другою рукою підтримував кайдани на ногах, але робити це ставало дедалі важче. Коли стало смеркати, юнакові здавалося, що він тягне за собою якийсь непомірний тягар.

Маленькі бранці тим часом уже сиділи — хто на гарматах, хто верхи на верблюдах. Їх висадили туди, бо діти вже падали з ніг від утоми.

— Ще далеко до привалу? — запитав Гергей солдата, що йшов праворуч від нього.

— Hi.— відповів той, дуже здивувавшись, що Гергей заговорив турецькою мовою.

Це був кремезний молодий турок-велетень з круглим обличчям. З подертої шкіряної камізельки висувалися голі руки. Ото руки! У когось і стегон таких немає. За поясом стриміли два довгі кинджали. Руків'я одного з них було з оленячого рогу, другого — з жовтої кістки бичачої ноги. Але основною зброєю турка був довгий спис із заржавілим вістрям. Його він тягнув на плечі. Цей турок був із тих солдатів, які воювали виключно заради здобичі. Наказувати йому міг будь-хто, але підкорявся він тільки доти, доки не набив торби добром. Торба у нього була чималенька, правда, не заповнена ще до кінця. Вона теліпалася у нього за спиною.

— Ти турок? — запитав він у Гергея.

— Ні,— гордо відповів юнак.— Я не належу до тих, хто вирушає в походи, щоб грабувати.

Велетень або не зрозумів образливого натяку, або взагалі не виявляв чутливості до подібних речей. Він йшов розміреними, великими кроками.

Школяр, розглядаючи велетня, зупинив свій погляд на сап'янцях, у які той був узутий. Постоли були відкриті і подерті. Коли він ступав у білу пилюку на шляху, вона кумедно вистрілювала через дірку ззаду на постолах.

— Ти вмієш читати? — запитав турок перегодя.

— Вмію,— відповів Гергей.

— І писати вмієш?

— І писати теж умію.

— А ти не хотів би стати турком?

— Ні.

Турок похитав головою.

— Шкода.

— Чому?

— Сулейман-паша теж був угорцем. Він умів читати й писати. Тепер він паша.

— І воює проти своєї батьківщини?

— Він бореться за праведну віру.

— Якщо для нього праведна віра та, що її проповідує ваш пророк, то хай би йшов воювати в інші краї.

— Він воює там, де звелів аллах.

Розмова припинилася.

Споночіло. На небі з'явилися зірки. Там, де дорога повернула на пагорб, темне поле, обсипане зі сходу червоними зірками, теж здавалося частиною неба. Особливо яскраво світилися п'ять великих червоних зірок.

— От ми й прибули,— мовив велетень.

Хоча після цього вони ще з чверть години йшли вигорілими пасовиськами, нивами, стернею.

Кожен загін без особливих зусиль знайшов своє місце, а кожен солдат — свій намет. Червоні зірки виявилися табірними багаттями, на яких у казанах парувала баранина, поширюючи запах цибулі. А п'ять великих червоних зірок — чотирма восковими смолоскипами, які палали перед гостроверхим шатром султана; п'ята зірка — була великою золотою кулею з півмісяцем, яка виблискувала в сяйві смолоскипів на вершечку шатра.

В кінці лану, засіяного соняшниками, топчу-баша двічі засурмив у ріжок. Всі зупинилися.

Намети тут розбили напівколом. Бранців загнали всередину півкола.

Велетень пішов нарвати соняхів. Гергей сів на траву.