Геза Гардоні - Зірки Егера

Тітонька Ваш вибігла на мур з великою лопатою розжареного вугілля і висипала його на голови турків. Але лопата тут же випала їй з рук: відколотий ядром камінь влучив їй просто в скроню. Вона обіперлася спиною об стовп і тут впала.

Над нею схилилася друга, опасиста і вся перемазана кров'ю жінка. Вона одразу зрозуміла, що тітонька Ваш мертва, і примітила камінь, який лежав біля тіла вбитої. Схопила його й кинулася до стіни. І тут їй у груди влучила куля. Жінка впала.

— Мамо! — пронизливо крикнула дівчина в червоній спідниці.

Але не припала до материнських грудей, а спершу підняла камінь, що його випустила мати, і жбурнула вниз, туди, куди його хотіла кинути вбита.

Камінь повалив двох турків. Побачивши це, дівчина підбігла до матері, обняла її і, плачучи, потягла східцями помосту вниз.

Внизу в клубах диму до муру наближався загін з черепаховими щитами. Турків не було видно з-за щитів. Акинджі йшли, тісно притиснувшись один до одного.

— Витязі, бережіться! — застережливо вигукнув Гергей.

— Води! Вогню! — заволав Золтаї.— Туди, туди! Вони вже без драбин вилазять на мури!

Із шанців піднялося покрите залізом накриття. Четверо піадів побігли за ним до стіни. Турки, що стояли на драбинах, підхопили накриття й сховалися під ним. За першим піднесли до муру й інші накриття. Всі вони були оббиті залізом, яке обложенці не могли поздирати кирками.

— Окропу давайте! — вигукнув Гергей.— І багато!

Ева підскочила й наділа йому на голову шолом.

— Спасибі, Балаже! — сказав Гергей.— Тебе Добо прислав?

Ева не відповіла. Побігла вниз по окріп.

— Окропу! Жінки! Давайте окропу! — на все горло кричав Гергей.

Окуті залізом накриття вишикувалися в ряд. Під них пірнули стінолази. Декотрі були без шоломів і напівголі; піт градом котився з них. Вони повикидали зброю, і лише криві гострі шаблі, прикріплені ремінними петлями до зап'ясть, звисали в кожного з руки.

Вишикувані в ряд накриття утворили широкий залізний дах. Деякі аги поховалися під ним. Перестрибнув через рів і Дервіш-бей, несучи бунчук з півмісяцем.

Коли Ева повернулася, щоб встати поруч із Гергеєм, вона нічого не бачила через пелену диму, окрім зміїстих язиків багряного полум'я і блискучих табель.

— Аллах! Аллах!

«Бум! Бум! Бум!» — гуркотіли фортечні гармати.

Дим густішав, але раптово, наче збрижена запона, піднявся вгору. І тоді стало ясно видно, як, виблискуючи, піднімаються вгору турецькі шаблі й повертаються донизу вістря угорських списів.

— Води! Води! — кричав Гергей.

Знизу піднімався залізний дах. З мурів падали величезні камені. Залізний дах розступався, проковтував каміння і з'єднувався знову.

— Окропу! — загорлав Золтаї, підбігши до краю стіни.

Побачивши Золтаї, Гергей кинувся вниз, до гармати.

Деревна смола була вже там у відкритій бочці.

Гергей звернувся до гармашів:

— Закладайте смолу поверх пороху! І скільки влізе! Смолу втоптуйте, аби й великі шматки дрібно покришились! А клейтух засовуйте легко!

Тієї ж миті зі стіни полився окріп.

Куди не влучало каміння, попала вода. Накриття раптом гойднулись і роз'єдналися. Турки, лементуючи «Ей ва! Медед!», повискакували з-під накриттів.

Та на мурах їх лишалося все ще багато. Гергей навів на них мортиру і вистрілив. Але турків не меншало. І тоді він пішов на них з жердиною.

— Гергею! — пролунав вигук Пете.

— Я тут! — хрипко відізвався Гергей.

— Ще п'ятдесят чоловік тобі привів! Досить?

— Спасибі! Накажи внизу розпалювати вогнища, і нехай несуть нагору окріп!

Дим від нового залпу турецьких рушниць змішався з димом мортир.

Гергей помчав назад до гармати.

— Заряджена? — спитав він.

— Заряджена! — відповів старий Гашпар Кочиш.

— Вогонь!

Гармата викинула сніп вогню.

Деревна смола вивергнулася з гармати двадцятисажневим вогняним струменем. З мурів зіскочили навіть ті турки, яких лише сягнула вибухова хвиля.

Пролунали розлючені вигуки офіцерів і ясаулів.

З вежі було добре видно, як турки тікають від стін. Асаби, піади, мюсселлеми, делі, сипахі, гуреби, акинджі — всі упереміш нажахано тікали до шанців. Хто трусив рукою, хто ногою. Обагрені кров'ю, вони вже не були схожі на людей. Ясаулам і агам удалося їх затримати лише громовими криками. І втікачів гнали назад уже не нагайками, а шаблями.

— Герої, за мною! — ревнув Дервіш-бей.

Поранених, оглушених турків знову охопило піднесення. Закривавлені, з піною на губах, похапали вони штурмові драбини й помчали просто до того муру, на якому стояли угорські гармати.