Анатолий Димаров - Божа кара

Доки жили в окупації, молодша за ту шафу переживала найбільше: ану ж німці заберуть! Що потім казати господарям, як наші повернуться? Продали? Проїли?

— Не повернуться, — втішала старша молодшу. — 3 Бабиного яру не повертаються.

Ну, з горем-бідою пережили окупацію: повернулися наші. І в перший же день вимогливо постукали в двері.

Одчинили — двоє військових. Капітан і жінка-лейтенант. З мішками заплічними. Німецькими.

— Смерш. Контрразведка.

Не питаючи, до кімнати пройшли. Перед шафою зупинилися.

— Она? — спитав капітан.

— Она, родная!.. Она!..

— Тогда займемся.

Капітан скинув заплічний мішок, дістав інструменти. Одчинив дверцята важкенні, заходився люстро знімати. Люстро — два метри заввишки. Так акуратно та впевнено знімав, наче все життя цим займався.

І коли зняв оте люстро, обидві жінки, старша і молодша, внутрішньо охнули: по всій кімнаті сяйнуло золотом. Блюда, тарелі, чарки, підстаканники — чого тільки там не було! Ще й металеві шкатулочки поперев’язувані.

Виймали, акуратно складали до заплічних мішків. Жінка-лейтенант замалим не цілувала кожну шкатулочку. Так за ними, видать, знудьгувалася.

Набили мішки, завдали на плечі, рушили. Не попрощавшись навіть. Мов їх і не було на білому світі. Ну, точнісінько німці!

Довго сиділи: мовчазні, ошелешені. Потім старша спитала:

— Впізнала?

— Щось не пригадую.

— Продавщиця з торгсіну. Золото-срібло на хліб та крупи вимінювала. Під час голодовки. Я їй золотий ланцюжок однесла. За хлібину із сої. Просила хоч кілька цукерок для дитини хворої — не дала.

Ятка із пивом бочковим. Натовп спраглих під яткою. Чолов’яга статури Кличка дістає з кишені пачку десяток:

— Два кухлі… Другий по тому, як цей осушу…

Хова гроші недбало, не помічає, що ті гроші вже злодій пасе. Притерся до чолов’яги позаду, мов теж за пивом, обережно запускає пальці в кишеню. Ті, що у черзі, завмерли: витягне? не витягне?

Чоловік же жадібно п’є, йому не до грошей…

Я ледь не гукнув: «Чоловіче, отямся, тебе ж обкрадають!» — але тут гаряче дихнуло в потилицю. Розтулю рота — бритвою по очах зароблю. Таке вже було, читав…

Пальці залазять все глибше, глибше… от уже й долоня пірнула… І тут — хоп! — величезна долоня Кличка накриває руку злодюжки.

Злодій ойкає, пробує висмикнути руку, та де там: чолов’яга стискає її, як обценьками.

— О, й ти, куме, за пивом?

«Кум» аж звивається.

— Так тому й бути — вгощаю. — І до продавця: — Ану налий кумові другу! — Бере кухоль повний: — На!.. Пий, поки я добрий… Пий-пий, заплачено…

Де діватися злодієві: п’є, захлинається. А той тримав руку нещасного, поки й кухоль спорожнів.

— А тепер паняй додому! Жінка ж жде не діждеться.

І злодій побіг, підвиваючи. Поніс руку розплющену.

Довго ж він пива до рота не братиме!

Сусідка по столу — вертлява москвичка. Очима так і стриже. Не встигла до санаторію приїхати — хахаля завела. Ходять попідручки, труться, як селезні. Замалим не в одну лікувальну ванну разом залазять.

І майже щодня бігає на пошту: дзвонить чоловікові. Разом із хахалем.

У правій рурку тримає, в лівій — руку хахаля.

— Как ты там?.. Ты не представляешь, как я по тебе соскучилась!..

З чоловіком — словами, з хахалем — морзянкою.

Виходять із пошти — регочуть.

Сусідка по палаті не витримала. Дізналась адресу, написала її чоловікові. Все описала!

Трагедія — хоч Шекспіра гукай!

А це розповіла дружина.

Підселили її в санаторії до літньої жіночки. Жіночка маленька, дрібненька, позаду піонерка, а попереду пенсіонерка. Лице як у бабусі, ще й щічки, як у мопса, звисають. І жодного зуба в роті. А басище такий, що дружина спершу злякалась: подумала, що до чоловічої палати помилково заскочила.

Жіночка працювала кравчинею: обшивала дружин обласного начальства. То й привезла грошей неміряно. Лікуватись так лікуватись!

Записалася на всі, які тільки були, процедури. Грязі, ванни, голкотерапія, масажі, сеанси гіпнозу, промивання, магнітотерапія, фізкультура щоденна… Коли вона і встигала всі ті процедури прийняти!

Та ще й щовечора — на співи, на танці. Як заведе «Степом, степом…» — куди тій Кириченко!

Танцювати ж — молодих обтанцює. Скине тапочки і в шкарпетках тоненьких — аж підошви лящать.