Петро Лущик - Ратники князя Лева

— Чому саме сюди?

— Львів знаходиться в центрі нашої землі, а це багато чого варте.

Мстислав, котрому вже набридло слухати подібні натяки, підійшов до Лева впритул і прямо запитав:

— Брате, давай поговоримо відверто. Я розумію твій стан і поділяю твою стурбованість. Для мене ти завжди був взірцем. Що ти робитимеш після того, що дізнався?

— Що ж, давай відверто, — згодився Лев. — Але не тільки я, але й ти.

— Тобто?

— Кому потрібна моя відповідь? Шварнові чи дядькові? Хто тебе прислав?

— Мене прислав Василько, але ти розумієш, що брат твою відповідь знатиме.

— Це я розумію.

— Добре, що розумієш. Твої дії? Твій стан я знаю і, повторюся, поділяю. Але дії — це інше.

— Ти хочеш знати, чи не виступлю я проти Шварна? Можеш заспокоїти його: я пам’ятаю останні слова батька. Сподіваюся, ти їх теж пам’ятаєш.

Ні, Мстислав не забув слова, які на смертному одрі батько сказав їм трьом. Це сталося п’ять років тому, і цей 6772 рік від сотворіння світу воістину став визначальним. На весіллі власного сина вбили литовського князя Міндовга разом з двома синами, залишивши наречену невтішною вдовою; уже пізніше у Холм дійшла чутка, що у далекому Хулагуїді поліг темник Бурундай — суще прокляття Русі; повертаючись додому від нового хана Берке [4] Берке (бл. 1205—1266) — п’ятий правитель Золотої Орди. , у якомусь забутому селі помер володимирський князь Олександр Ярославич [5] Олександр Ярославин (бл. 1220—1263) — Олександр Невський. ; не без допомоги того ж Берке помер брат Олександра Андрій — єдиний князь на сході, кому у Холмі довіряли; а на руках трьох синів помирав зовсім незрячий король. Той удар, отриманий ним двадцять п’ять років тому у битві під Дорогочином, на старості дав про себе знати. Данило став бачити щораз менше, а після того як особисто віддав розпорядження зруйнувати укріплення, осліп остаточно. Останні слова батько сказав синам уже після того, як назвав Шварна своїм наступником. Данило не зажадав від синів клятви, не чекав від них обіцянки поважати один одного, просто говорив і просив прощення за невдалу спробу визволитися від опіки Сараю.

— Важко мені, сини, залишати вас самих, — говорив батько. — Дуже важко. Нікого у нас немає. Лише ми. Для Сараю ми стали такими ж данниками, як інші землі, Рим нас зрадив, Бела і Болеслав від нас відвернулися. Щоб узагалі не залишитися самотніми, нам і потрібна Литва. Це я кажу до тебе, Леве, щоб ти мене зрозумів, чому не тебе, а Шварна я звеличив. Не тебе, а твого брата Воїшелк назвав своїм співправителем. Для процвітання землі Руської потрібно, щоб саме Шварно став королем. Але мир на землі буде лише тоді, коли мир буде поміж вас, сини мої. Війна між вами — це смерть нашої землі. Пам’ятайте про це!

— Я не забув, що говорив батько, — сказав Мстислав. — Але він звертався передовсім до тебе. Я ж ніколи не претендував на верховенство. Вважай, я, брате, як Василько біля Данила. Я підтримаю будь-кого з вас, але не виступлю ні проти кого.

— Через те й прислав тебе дядько сюди, — згодився Лев. — Можеш сміливо передати йому, що мене ніщо інше так не турбує, як прагнення побудувати ось на цьому місці замок.

— А як до цього поставляться монголи?

— Мангу [6] Менгу-Тимур — онук Батия, хан Золотої Орди з 1266 року. , може, вже й забув, що вимагав від нас Берке. Зрештою, не місто я оточу муром. Лише свій замок. Щось не сподобається Сараю — знесу. Та й не буде хан через таку дрібницю починати новий похід. У нього своїх клопотів вистачає.

Мстислав укотре здивувався обізнаності старшого брата й здатності наперед передбачати свої дії і не забарився похвалити Лева.

— Дрібниці, — відмахнувся той. — Ми не єдині, хто не дає їм спокійно спати у Сараї. Ну, хіба що Переславль-Залєський, там, де наш Кирило осів, не турбує Мангу. Але інші не такі поступливі! Тож не переживаю. В разі чого — відбудуся чимось. Ось Тустань стоїть — і нічого Сарай зробити не може.

Брати ще деякий час поговорили, Лев детально розповів, що хоче конкретно побудувати у замку. Коли у домініканців задзвонили до відправи, Лев, наче згадавши, сказав:

— І церкви також побудую.

— Які саме? — запитав Мстислав.

— Наші. Домініканців уже Констанція запросила. Та й ненадійним союзником виявився Рим. Надто вже часто папи змінюються!

Тут Мстислав цілком був згоден із братом. Відтоді як помер папа Інокентій, який хотів використати Данила для своїх планів (як і Данило його), на римському престолі змінилося три папи, й жоден з них не продовжив справи попередника. Щоправда, причини були різні: якщо Александр IV не бачив у затії Інокентія перспективи, то наступні два просто не могли нічого зробити. Вони навіть не правили з Риму.