Михайло Андрусяк - Брати грому

Цей твір полонить читача логікою переконань героїв, їхньою цілеспрямованою поведінкою. Письменник, шукаючи людського еталону серед кривавої маси тіл і душ, постійно фіксує, затримує читацьку увагу на шляхетних рисах людської натури: величі, великій офірності, де збирається і виходить у світ велетенська енергія життя, що дає силу протистояти більшовицьким катам, жертвувати собою задля України. Адже кожен із повстанців САМ обирає свій шлях, внутрішньо переживаючи «кінцесвітнє». Межові обставини, страх перед смертю, що є «найбільшим страхом», велика ймовірність втрат створюють кризові умови вибору, але тим величнішим є рішення кожного з героїв твору — залишитися чи стати борцем за Україну.

Із сторінок «Братів грому», із спогадів очевидців постає узагальнений образ тих, хто боровся, страждав, вмирав і переміг московсько-більшовицьких катів, які з вересня 1939 року перенесли на західноукраїнські землі ленінський «експеримент побудови соціалізму». Ліквідація всіх ознак громадянського суспільства, зокрема, політичних партій та культурно-освітніх організацій, масові репресії та депортації, дискредитація УПА шляхом організації бандитських загонів, створення аґентурної мережі з місцевого населення, ліквідація греко-католицької церкви — такий далеко не повний перелік результатів цього «експерименту». Ніхто ніколи не буде знати, скільки політв’язнів було вбито, заморено голодом, замордовано у спецтаборах особливого призначення, «психушках», виправно-трудових таборах. Відомо, що у Гітлера, який скопіював структуру ленінсько-сталінських політізоляторів, було 28 концтаборів, у Сталіна — 162. [2] [2] Див.: Літопис Нескореної України. Кн.1. — Львів: Просвіта, 1993. Кожен табір мав свої «лаґпункти», колони (Інталаґ, Берлаґ, Воркутлаґ, Колимлаґ…). Про самовідданих, одержимих героїв гулагівських повстань, що відбувалися у таборах особливих призначень протягом 1950—1954 рр., також ідеться у повісті Михайла Андрусяка. Як і про жінок-патріоток, які боролися поруч із чоловіками. Як і про тих мужніх людей інших національностей, які були в лавах УПА, хоча більшовицькі історики зображали її як однорідну етнічну групу лише з українців-західняків.

У творі «Брати грому» наявне постійне протистояння і протиборство двох світів — власне українського і другого, ворожого йому, що уособлює радянську тоталітарну систему, а тому він злий, пекельний, протилежний життю. Ще одна перехресна точка світів — стихія землі. Для українського типу мислення притаманна конструктивна функція стихії землі, що втілена в образі схрону, криївки. Це наявно упродовж всієї повісті. На перший погляд, перебування у схові, у землі, мінімальний життєвий простір, ніби обмежує людину, котра в ній сидить, але і залишає шлях вгору, або до ще більшого заглиблювання. Для українця в даному випадку це продовження звичайного земного світу, але в концентрованих дозах, криївка для нього — це келія для вдосконалення духу. Хоч і під землею, але не могила, а живий світ, омитий підземними водами, зігрітий людським подихом…

Для автора образ криївки, схрону набуває символічного значення, своєрідного вмістилища української життєвої енергії, опозиції до більшовицького режиму, та виростає до ознаки нової України з оновленими в криївках людьми.

Книжка Михайла Андрусяка — це правдива розповідь про те, як жили і вмирали за незалежність України герої без почестей і відзнак. Його художньо-документальна повість змушує кожного українця збагнути та усвідомити свій історичний обов’язок перед рідним народом, бо відродження нашої всеукраїнської духовності залежить нині від кожного з нас.

Любов Ободянська,

доцент Прикарпатського університету ім. В. Стефаника

Тіло моє існувало поза свідомістю. Втиснуте у військовий однострій, окутане густим чорним димом, лежало воно посеред палахкітливої кімнати. Пажерливі язики полум’я отруйно шипіли довкіл. Проте йому, бездиханному, було байдужісінько і до вогню, і до куль, що дзигкотіли поруч. З небесної високості я відсторонено споглядав власне тіло, розпластане хрестом посеред смолоскипу хати. Ось-ось воно спалахне факелом…