Олесь Ьердник - Дике Поле

Та ось почулися кроки Явтуха, брязнув важкий засув. На порозі стала пані Матильда в розкішній білячій шубі. Очі її блищали насмішкувато й загадково. Вона нетерпляче крутнула головою, на голові блиснув у сяйві смолоскипа великий діамант.

— Чого бажаєш? Може, схаменувся? Я рада! Попрошу пана, щоб простив тебе? Ти зрозумів?

— Пані, — тремтячим голосом сказав Іванко. — Я хочу сам на сам. На одну хвильку… Ви все збагнете…

— На одну хвильку? — заінтриговано перепитала пані Матильда. — Цікаво… Явтуше! Залиш мені смолоскип. Зачини двері. Стій там, чекай, доки покличу!

— Слухаю, пані, — буркнув Явтух, несхвально бликаючи оком на кобзарчука.

Двері грюкнули. Явтух лишився в пітьмі. Він горнувся в свій затишний кожух, крутив осудливо головою, плювався.

— Пропав парубійко! Зовсім пропав! Хто з панами зв’язався, тому добра не жди!

Нараз двері відчинилися, пані Матильда вихопилася з кам’яниці, немов ошпарена, заверещала огидним фальцетом:

— О пся крев! Яка підлість! Хлопський виродок! Я тобі покажу, як насміхатися над шляхтянкою! Ти сподіваєшся, що тобі допоможе такий поворот? Не дочекаєшся!

Пані зачинила двері, грюкнув засув. Вона глянула на Явтуха зловісно, люто.

— Явтуше!

— Слухаю, ясна пані!

— Оцю підлоту… оце чортівське сім’я…

— Про кого пані каже?

— Цить! Не перебивай! Вбий негайно!

— Кого, пані? — злякався Явтух.

— Ну, цього, що тут… Івана…

— Але ж, пані… Пан казав, що вранці… на палю його…

— Я наказую стратити його тепер, в сю ж мить…

— Де, пані? Тут, у замку?

— О ні! — злякалася Матильда. — Тільки не тут… Я б не хотіла, щоб пан Станіслав бачив це. Одведи його в ліс… і там… ти розумієш. Ось тобі десять золотих. Візьми, візьми, Я тобі ще дам, як зробиш, що сказано…

— А що я скажу панові?

— Що хочеш… Що втікав… Ти догнав його в лісі… Пристрелив… Щось придумаєш…

Явтух вкинув монети в кишеню кожуха, помовчав, опустивши очі донизу. На його чолі проходили тіні, волохаті сиві брови зійшлися докупи в німому запитанні.

— Гаразд, пані… Я зроблю.

— От і добре… Добре, Явтуше, — ласкаво прошепотіла пані. — Ти добрий слуга, відданий. Я тебе озолочу! Та ще пам’ятай… він характерник…

— Оцей хлопець? — злякався Явтух.

— Він самий. Дивись, він може обмарити тебе. Перекинутися вовком чи гадюкою… а то й жінкою. Дивись, рубай одразу.

— Ніколи б не подумав, — пробубонів Явтух, сторожко оглядаючись на двері. — Такий гарний парубійко…

— То я піду. Нікому ні слова, Явтуше, не марнуй часу!

Пані майнула перед Явтухом білою шубою, щезла в сутінках. Сторож торкнувся рукою пістоля за поясом, поправив ефес шаблі. Перехрестився і відчинив засув. Іванко стояв в глибині кам’яниці, затуливши руками обличчя, ї худенькі плечі його дрижали — чи то від плачу, чи то від холоду.

— Збирайся, ходімо, — непривітно сказав Явтух.

— Куди? — ледве чутно озвався Іванко.

— Не питай. Раніше треба було питати.

Вони вийшли з кам’яниці, вузькими переходами потрапили на подвір’я. Минули стіни фортеці, опинилися на краю лісу. Десь вдалині лунали приглушені пісні, між кучугурами зоріли червоні вогники, миготіли, пересувалися.

— Чи не різдво сьогодні? — запитав Іванко.

— Різдво, — похмуро одповів Явтух. — Проклята пані змусила мене в такий день діяти каїнову роботу.

— Куди ви мене ведете? Дядечку, що ви надумали?

— Не я надумав. Не край мого серця, хлопче. Я хлоп, бидло. Що скажуть — те маю діяти…

Іванко шурхав у заметах, затуливши обличчя від колючої хуртовини. Зупинився біля вікової сосни, знеможено притулився до неї.

— Ви мене вбити хочете…. бийте тут… я не можу більше…

Явтух мовчав. Від села долинали дзвінкі голоси дітей та дівчат, вони виводили слова колядки:

Іванко заплакав, обнявши сосну. Дядько стояв біля нього, тупцюючи в снігу, очі в нього сльозилися від хуртовини.

— Життя прокляте. Слухай, хлопче, еж ти характерник? Перекинься краще на вовка чи на гада, якогось… та й втечи. Щоб мені не брати гріха на душу! Га?

— Який характерник? — крізь сльози пробурмотів Іванко. — Що це ви вигадали?

— Не я — пані. Вона мені сказала, що ти відьмак. Вискочила з кам’яниці, мов ошпарена. Вся бліда, трясеться. Наказала, щоб я тебе прикінчив. Каже, що ти характерник, можеш перекинутися вовком або й жінкою… щоб утекти.