Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Нарешті, маємо змогу випустити в світ другим виданням наш воєнно-історичний твір (монографію) «Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році». (Дехто помилково називає його спомином).

Автор свідомо не вносить змін ні щодо форми, ні щодо змісту в усі три частини «Походу»…, крім деякого збагачення фактичним матеріялом, головно із совєтських джерел, бойових операцій в першій частині нашої праці в Розділах 1-го і 3-го періоду боротьби.

Опрацювали ми цей твір у польському таборі інтернованих (Ланцут) взимку 1919/20 роках під безпосереднім враженням від пережитого у вирі дальшої боротьби з навалою добровольців і большевиків та підступною загарбницькою політикою загонистої Польщі. А тому думаємо, що ми краще наблизимо читача до цих подій, якщо не змінимо тексту, в якому ми їх тоді спостерігали й зафіксували. Бо, дбаємо не лише про ознайомлення читача з фактичним матеріялом (аналізою і синтезою), але хочемо ознайомити його з тією атмосферою, в якій точилася ця боротьба, щоб таким чином читач цю історичну добу внутрішньо пережив, зрозумів і обєктично оцінив. Подруге, автор вважав за доцільне, щоб на оцінки і характеристики не вплинула його 25-річна політично-суспільна діяльність.

До того ж Головний Отаман Петлюра, «стара война», і критика дуже позитивно розцінювали наш твір і не заперечували методів праці, характеристик і висновків.

Автор має надію, що він своєю працею знову спричиниться до поверення і поглиблення серед українського суспільства, а зокрема молоді, відомостей про героїчнi чини нашого війська, що довгий час в несприятливих умовах змагалося за найвищий ідеал нації – її державність. Бо, чи може існувати більш цілюще джерело віри в майбутнє, щоб перетривати сучасне та відповідно підготуватися до переможнього прийдешнього, як наше славне, українське революційно-мілітарне минуле.

Молодше покоління, надтхненне героічними традиціями своєї минувшини, у грізні 1941-1945 рр. мужньо і жертвенно стало до боротьби проти кольоніяльної агресії зі заходу і сходу.

У кінцевому Розділі ІІІ частини «Походу» коли вже читач простудіює наш твір, ми коротко вкажемо, якими, на нашу думку, критеріями та мірилами треба послуговуватися, щоби збагнути генезу нашої визвольної війни та взяти з неї науку.

Вважаю за приємний обов'язок подякувати за допомогу у виданні та технічному оформленні й випуску праці: пп. О. Кобцеві, Ю. Степовому, Ю. Бойкові, С. Слюсарчукові та П. Войновському.

АВТОР

Мюнхен, 10 грудня 1946 р.

СЛАВА УКРАЇНІ!

З 1917 р., з початку національно-революційного руху в Україні, і по цей день автору довелося брати активну участь у визвольній боротьбі Українського Народу проти насильників.

Йому пощастило мати безпосередні стосунки з видатнішими українськими діячами, а також добре ознайомитися з героїчними чинами нашої армії.

Автор приймав в операціях Української Армії діяльну участь, особливо з кінця 1918-го року, себто з часу переходу влади до рук Директорії, і до відвороту нашого війська за Збруч в листопаді 1919-го року.

Він працював на відповідальній посаді Начальника Оперативного Відділу Штабу Дієвої Армії (Штаб Вищого Командування), далі був помічником першого Генкварту того ж Штабу і, нарешті, з липня Першим Генквартом Наддніпрянської Армії.

Тому він пережив з нашою Армією всі її радощі і болі. Бачив ті несприяючі умови, в яких точилася ця велетенська боротьба, бачив тяжку працю Уряду У. Н. Р. і його вільні й невільні помилки.

З болем відчував, як запал нашого війська стримувала европейська дипломатія і гальмувала нашу справу; правду сказати, деколи спричинялися до цього й наші засліплені партійні діячі, що тільки себе рахували осередком Нової України, а страдницю Армію – лише знаряддям в своїх хапких руках.

Автор пережив також світлий незабутній історичний момент об'єднання двох братерських армій і блискучі успіхи їх на щироких ланах Великої України.

Потім… щось незрозуміле: безглузда навала Денікіна, боротьба на два фронти, до того ж захланна політика польських шовіністів, яким доконче треба було порізнити нашу згоду, і одно тіло… розбили.

Кожна з Армій, Галицька та Наддніпрянська, з болем і відчаєм, на деякий час пішли своїми осібними тернистими шляхами, устилаюучи їх, трупами кращих своїх борців.

Але… дев'ятий вал не знищив Української Армії і наших змагань, Армія жива, а з нею ще не вмерла «козацькая мати».