Валерій Шевчук - Біс Плоті

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 року в м. Житомирі. Прозаїк, драматург, літературознавець, історик. Автор збірок опові-дань: «Серед тижня» (1967), «Вечір святої осені» (1969), «Долина джерел» (1981), «Панна квітів»(казки для дітей, 1990), «У череві апокаліптичного звіра» (1995); збірок повістей: «Набережна, 12. Середохрестя» (1968), «Крик півня на світанку» (1979), «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984), «Камінна луна» (1987), «Птахи з невидимого острова» (1989), «Жінка-змія» (1998); романів: «На полі смиренному» (1983), «Дім на горі» (1983), «Мисленне дерево» (роман-есе, 1989), «Дзигар одвічний» (1990), «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2-х томах, 1994), «Око прірви» (1996). Як дослідник давньої української літератури видав (упорядкування, переклади) книги Г. Сковороди: «Сад Пісень» (1968), «Твори» (в 2-х томах, 1994), «Твори» (1996); антологічні збірки: «Аполлонова лютня» (1982), «Пісні Купідона» (1994), «Антологія української поезії» (Т. 1, 1984), «Марсове поле» (у 2-х книгах, 1988,1989); також «Твори» І. Вишенського (1986), «Літопис» С. Величка (у 2-х томах, 1991), «Катехизис» П. Могили (1996). Видав із передмовами та при впорядкуванні ряд інших видань: Філянський М. Поезії (1988); Підмогильний В. Місто (1989); Грінченко Б. Казки (1990, 1991); Дерево пам’яті: Книга історичних оповідань (Т. 1, 2, 4 — 1990, 1992, 1995); «Українська хата»: Поезії 1909–1914 (1990); Коцюбинський М. Що записано в книгу життя (1994) тощо. З літературознавчих праць видав: «Дорога в тисячу років» (1990), «Із вершин та низин: Книга ці-кавих фактів із історії української літератури» (1990), «Доля: Книга про Т. Шевченка в образах та фактах» (1993), «Муза роксоланська: Україн-ська література XIII–XVIII ст.» (1994), «„Енеїда“ І. Котляревського в системі літератури українського бароко» (1998). Як історик видав мо-нографію «Козацька держава» (1995), упорядкував книги «Іван Мазепа» (1992), «Самійло Кішка» (1993) тощо. Написав низку літературознавчих та історичних статей (бл. 500), автор ряду романів, повістей та оповідань, друкованих у періодиці. Художні твори перекладалися на 21 мову світу.

Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1988), фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, І. Огієнка, О. Копиленка, журналів «Київська старовина», «Україна», «Дніпро», «Березіль». Має звання заслуженого для польської культури (за переклади творів Я. Івашкевича та К. Галчинського). П'єси йшли в театрах Києва та Львова, на сюжети творів поставлено 5 художніх фільмів.

Літературно-художнє видання

Шевчук Валерій Олександрович

Біс плоті

Історичні повісті

Редактор

Наталя Конончук

Коректор

Оксана Моргуненко

Художнє оформлення та підготовка оригінал-макета

Андрія Бодрова

Підписано до друку з оригінал-макета 23.07.99.

Формат 84x108 1/32. Папір офсетний.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. 11,3

Обл. — вид. арк. 16,5. Зам. № 69.

ЛТД «Твім інтер»,

252039, Україна, Київ-39, а/с № 130.

Свідоцтво № 3366 від 25.01.93.

ВАТ Білоцерківська книжкова фабрика,

256400, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.

Коли людина мститься, з неї виходить біс помсти, коли людина ненавидить, з неї виходить біс ненависті, коли людина вбиває, з неї виходить біс смерті. І навпаки: коли людина жалує бідного, з неї виходить янгол співчуття, коли людина зичить іншому добра й допомагає йому, з неї виходить янгол доброти, коли людина любить, з неї виходить янгол любові. Що ж таке любов двох істот? Це з’єднання в дусі янголів любові.

Валерій Шевчук «Розсічене коло»

[1] Валерій Шевчук Біс плоті Історичні повісті Книга друкується в 60-те літо автора Влохи — італійці (Тут і далі примітки автора).

[2] Шибениця — гойдалка.

[3]Куща — халупа, хижа.

[4]Лашт — міра сипучих.

[5]Коберець — килим

[6] Тертички — дощечки.

[7] Шермувати — фехтувати.

[8] Нікефорос — Переможна.

[9] Арейя — Войовнича.

[10] Басілея — Царственна.

[11] Таласія — Покровителька.

[12] Пелагія — Морська.

[13] Анадіомена — Та, що вийшла з піни.

[14]Із черцем — з червоними смугами.

[15] Фарботи — мережива.

[16] Дедикую — тут: викладаю.

[17] Хльорка та фіндюрка — жінки легкої поведінки.

[18] Походня — смолоскип.

[19] Тинини — дошки.

[20]Єрмаяк — сіряк.

[21]Автор хоче застерегти читача: коли він знайде (в повісті «Кам’яна луна» і в оповіданнях «Мокрі паркани» та «Притча про Івана Походячого» та ін.) подібний портретний опис однієї із житомирських відьом (а вони є не тільки конотопські, київські чи диканські), то це сталося не через недогляд і самоповтор, а навмисне: баба Пуця чи ж Шумеїха була, певне, прямим нащадком Домни Щенявської; дехто із сусідів навіть казав, що баба Пуця ніколи не народжувалася і не вмре, жила з віковічних часів і житиме, доки житиме світ, тільки в часі змінює одежу, але обличчям і постаттю лишається така ж. Отож якщо повірити цій неймовірній версії, баба Пуця і Домна — одна й та ж персона, тільки змінила прізвище, ім’я — ні, баба Пуця також звалася Домна, а прізвище змінила, бо в часі виходила заміж за все нових чоловіків.