Микола Хвильовий - Синi етюди

- А щоб вам нi дна, нi покришки. Як же ви налякали. А ми подумали -i справдi комунiя наскочила.

Савко суворо подивився i спитав:

- Де ваш предсiдатель?

- Та староста ж!

- Так би ви й казали… Марфо! Ану-бо поклич голову.

Незабаром прийшов голова. До нього:

- Де твої голохвастiвцi? З уїзду прийшов наказ заарештувати їх.

Усмiхається:

- Де ж я їх вiзьму… Господи! Лiси ж такi, слава тобi, Миколає угоднику, не маленькi - є де сховатися.

А потiм заморгав пiдслiпуватим оком:

- Пожди, Савко, я, мабуть, пiду дiстану чогось. Як же так: гостi приїхали, треба ж таки пiдправитись.

Савко рiшуче одрiзав:

- Нiкоторого гвоздя! Спольняй, що требують.

Рудий мiлiцiонер досадливе почухав потилицю:

- Слиш, Савко, а могорич i не помiшав би, їй-богу!

Але млинкiвський голова нiчого не слухав. Наказав своїм хлопцям вибирати з голохвастiвських скринь шмаття, а "старостi" наказав негайно подати пiдводу.

Зарепетували, заскиглили баби; заметушився "староста".

Зашумiв Солонський Яр.

У кожнiй хатi розчинено скриню й повибирано з неї одiж на пiдводу. А вiд'їжджаючи, Савко пообiцяв ще й спалити все голохвас-тiвське кубло, коли острожники не з'являться доброхiтно в Млинки.

Скоро загiн iз пiдводою зник у лiсi, i до хатiв посунулись чоловiчi постатi. I довго чути було грiзний гомiн у Солонськiм Яру.

У Млинках гомонiв базар. Декiлька осiлих тутешнiх циганчат сiпали коней за хвости й вигукували, як двiстi лiт тому.

Бiгали, лопотiли перекупки.

А бiля блискучих гiр горшкiв стояли поважнi гончарi Полтавщини.

Савко й рудий мiлiцiонер носили по базару шмаття, що забрали в Солонськiм Яру, i викрикували:

- Люди добрi, пiзнавайте своє добро!

Пiдходили, лапали одiж, хитали головами, але нiхто не ризикував пiзнати своє.

В натовп падало бiле сонце, й пахло сливами й яблуками. Пахло ще кiнським потом, i мукали покiрнi корови.

…До Савка пiдiйшов низенький чоловiк в обiдранiй свитинi. Обличчя йому стягнуло зморшками, i здавалося, що вiн плаче.

Полапав зелену хустку, погладив її нiжно й ледве чутно промовив:

- Конешно, Дуньчина… Дуньки моєї… Але раптом зник кудись: впiрнув у натовп. Тiльки бiля "потребiлки" вiн пiдiйшов знову до Савка й тоненько, нiби горох розсипав, запитав:

- А що, Савко, чи не чути, довго ще вiйна буде?

А потiм ще полапав зелену хустку й зiдхнув про себе:

- Конешно, Дуньчина…

…Мекають вiвцi. Через базар пройшла отара, i пил сховав сонце. Десь викрикують щiтники й бiжить гул за вигiн, де стоять забитi панськi будiвлi.

- Люди добрi, пiзнавайте своє добро.

…Але не бачите Савко, що за ним стежать солончани; злосливо, лукаво дивляться на нього. А коли повертається до них, вони показують йому спину, а по спинi бiсового батька пiзнаєш.

Рудий мiлiцiонер виблискує червоним носом, i вiд нього далеко несеться дух самогону.

Iще з годину походили - нiхто не признає…

- Що за напасть!

Пiшли у волосну Раду, зложили солончанське шмаття бiля шафи.

…В Радi повно народу.

Зайшло декiлька чоловiка в кiмнату голови:

- Не так ви робите, Савка, не слiд його виносити на базар.

- Чому це?

Пiдiйшов до Савка Онищенко, з комнезаму, на вухо каже:

- Тут вони.

- Хто це?

- Та солончани ж, голохвастiвцi.

Вдарив себе Савко по потилицi:

- Так он воно чого нiхто не визнає!

Покликав рудого мiлiцiонера:

- Зараз збери хлопцiв, треба оточити, голохвастiвцi тут.

Похитав головою рудий:

- Де там їх тепер найдеш… Давайте, мабуть, удвох.

Нiколи Савковi базiкати, схопив гвинтiвку й побiг. Ходить повз гончарiв, нiби горщики уважно розглядає, а сам оком уп'явся в натовп.

Грає сонце в горщиках, i весело виблискують тори гончарського добра.

А голохвастiвцi, мабуть, запримiтили щось недобре - до коней пiшли.

Нарештi Савко побачив їх. Кинувся у натовп.

Але вже було пiзно: тiльки пил закурив до вiтрякiв, що на полтавський лiс.

- Гай, держи!

Савко нацiлився й вистрiлив.

Галас! Галас! Галас!

Але голохвастiвськi конi зникли вже за вiтряками.

Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого мiлiцiонера - й гайда за солончанами.

…Затривожився базар, гончарi заходились складати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люди до дворiв.

Тiльки щiтники уважно розглядали свiй крам у скриньках i ще закликали до себе наляканий нарiд.

Десь кричала перекупка:

- Куди ти потягнув, харцизяко! Людоньки добрi, держiть злодiя!

…Темна наша батькiвщина. Розбiглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обнiжках своїх золотих ланiв. Блукає вона за вiтряками й нiяк не найде веселого шляху.