Зінаїда Тулуб - Людолови Том 1

Опинившись на другому березі, Бжеський і його супутники стали підійматися узбережжям. Важко дихав його татарський кінь-бахмат, гучно кевкаючи селезінкою. Схил був крутий, дорога розсякла. Коні грузли мало не по коліна. Коло Білої, або Віслянської, брами Старого міста їх знову зупинила юрба. Та ось пірнули коні в кам'яний холод брами, і вершники опинилися у вузькому лабіринті кривих завулків та вулиць.

Тут було справжнє середньовіччя. Високі будинки зі стрімкими гостроверхими дахами і вежами, з двома чи трьома вікнами на вулицю [10] У Варшаві шляхтич мав право будувати будинок з трьома вікнами на вулицю; міщани — з двома, а ремісник — з одним вікном. . Галаслива тіснота завулків, де ледве могли розминутися два вози. На шляхетських будинках — вирізьблені з каменю герби і дошки з латинськими написами, що садиба звільнена від стації [11] Cтація — військовий постій, коли розташовували жовнірів по приватних будинках. , як під час сойму та з'їздів громадських, так і на випадок війни.

Оглушливо торохтіли молоти зброярів та бондарів. Смерділо шкурами, рибою, шевським клеєм, дьогтем, гноєм та новими сукнами. На вулицях юрбилися євреї в довгих оксамитових кафтанах з остружками пейсів на скронях. Шляхтинки з служницями вишукували собі по крамницях мудровані вбрання. Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали гостроносі чоботи з срібними підковами на підборах або коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча або до кривої турецької шаблі. І поруч верескливо пустували діти, мало не потрапляючи під коней і під повозки і не слухаючи розпачливих зойків переляканих матерів.

Насилу вибрався пан Бжеський на Свентоянську вулицю.

Головна артерія Варшави сполучала ринок із замком. Тут було трохи просторіше, і вершники незабаром опинилися біля будинку метриканта Маєвського, де тимчасово перебував родич Бжеського — куявський підкоморій граф Єрзя Грохольський.

Янек Свенціцький спритно сплигнув з коня і закалатав дерев'яним молотком замість дзвоника.

На порозі з'явився старий челядник. Впізнавши пана Бжеського, він шанобливо вклонився і допоміг йому злізти з коня. Бжеський втомлено розминав ноги. Довга подорож верхи і давній ревматизм мимоволі нагадували про себе, але Бжеський не любив, щоб його мали за старого і хворого, і, гоноровито збивши волосся, підголене на скронях і на потилиці, по-молодецькому скинув бекешу на руки челядникам і жваво піднявся на другий поверх. Але пахолок з доповіддю випередив його.

— Привітання любому гостеві, - зустрів його пан метрикант на порозі їдальні, де він снідав з Грохольським. А ми вже втратили надію бачити пана на берегах Вісли. Сподіваюся, пан є здоровий і все в пана гаразд?

— Слава Єзусовi і старій горілці, що виліковує ломець і всі інші хвороби.

— А як господарство, як пані мама?

— Дякую. Прошу пана метриканта прийняти від мене барильце наливки власного виробу, а Анелю і любого зятя — меду та окосту. А де ж Анеля? — урвав він сам себе, озирнувшись, поки Маєвський дякував за подарунок.

— Анеля ще спить після балу, — відповів Грохольський, обіймаючи шурина. — Я не наважився її збудити.

— Так, так! Нехай відпочине, — підхопив Бжеський, знижуючи тон, ніби Анеля могла його почути.

Тим часом метрикант щось наказав челядникам і підхопив гостя під лікоть.

— Чого ж ми стоїмо? Прошу до столу перекусити.

Пахолки вже подавали стілець і спритно підсовували блюдо з копченим окостом не менш як пуд на вагу.

Частування було сите, але не вишукане. Гаряче молоко, масний вершковий сир із кмином, суха полендвиця, що вилискувала на блюді червоним перламутром, пухкий струдель, варені яйця і келихи міцного литовського меду.

— Пан приїхав саме до речі, - говорив Грохольський, цокаючись із Бжеським. — Справа лагодиться. Я гадаю, що навіть сьогодні можна буде дістати королівську грамоту.

Підкоморій Грохольський неполюбляв Бжеського. В його словах завжди відчувалась настороженість людини, що розмовляє з бідним родичем, який ось-ось попросить грошей, але сьогодні Грохольський говорив щиро. Він радів, що виклопотав Анелиному братові добрий маєток, та проте давно вже мріяв здихатися Бжеського якнайдалі від Варшави. Бжеський був надто балакучий і за келихом міг розпатякати багато зайвого про Московський похід. Річ в тому, що пан Грохольський повернувся з-під Москви, раптом збагатівши, але як це багатство потрапило йому до рук, — знав тільки пан Бжеський. Отже, на Україні Бжеський прикусить язик, а якщо навіть і бовкне десь щось зайве, то слова його розвіються на чотири вітри і не дійдуть до ушей палацової шляхти.