— Сагдич, сестра нареченого, — відповів жіночий голос. — Пустіть мене до нареченої, дівчата. Я мушу приготувати її.
— Не пустимо! Дай викуп! — лунко відповіли веселі голоси.
— Оcь вам викуп! — кинула їм сагдич гаманець дрібного срібла. — Пустіть мене, дружки, бо час минає.
Дружки спритно підхопили гроші, розчинили двері і вмить перетворилися з пустотливих дівчат на урочистих учасниць обряду.
Сагдич наблизилася до Медже і накинула на неї поверх мусліни гаптовану золотом маграму і гостроверхий пурпурний дувак [63] Дувак — щось схоже на башлик з червоної вовняної тканини.
. Медже задихалася, засліплена й придушена потрійним серпанком. Кров важко стукала в скроні. Піт виступив на чолі. Не вистачало повітря. А сагдич обернула її на схід сонця і стала голосно читати молитву. Медже повторювала слова. Глухо бринів під серпанками її голос, зривався, тремтів, запинався.
— Амін! — нарешті сказала сагдич. — Аллах із вами.
І коли сагдич урочисто вийшла з кімнати, Медже звернулася до подружок і заспівала, задихаючись у темряві серпанків, своєї прощальної пісні:
Троянда випала з вінка,
Як з неба зірка впала.
Прощайте, подружки! Тяжка
Туга за серце взяла.
Прощайте, сестри, кращих мрій
Таїнники глибокі!
3махніть росинки-сльози з вій,
Красуні чорноокі.
Востаннє мене обійміть,
Як сестри, дружно й міцно,
Кого образила — простіть
3а слово ненавмисне.
Дружки мовчки зітхали і тихенько плакали під фередже.
— Ой тіточко Медже, як я сумуватиму за тобою! — раптом скрикнула Субан, стискаючи на грудях рученята.
З-під пурпурного дувака почулося важке зітхання. Плакала й Шафіге, закусуючи кінець фередже, щоб не почула її наречена, а Медже звернулася до неї, своєї названої матері, і заспівала другої прощальної пісні, і голос її тремтів і зривався від ледве стримуваних сліз:
В очах пов'язаних моїх
Блимають буйні сльози,
А серце в грудях молодих
Тремтить листом мімози.
Глухою ніччю став мій день…
Прощай навіки, мaмо!
Я — наче обгорілий пень
Під сіткою маграми.
Так моторошно серед мли.
Гнітять думки-каміння…
Хоч іскру в серці запали
Своїм благословінням.
Ніколи Медже ще не співала з такою хапаючою за серце силою і виразністю. Це не була дзвінкоголоса іволга, ані цикада, огріта сонцем. Співала самотня, скорботна жінка, благала підтримки і допомоги.
І Шафіге не витримала: схопилася з міндера і, ридаючи, пригорнула до себе наречену.
— Медже, дитиночко моя бідолашна, — шепотіла вона, захлинаючись. — Не ремствуй. Не бійся. Адже ж Ібрагім тебе кохає і не дасть тобі загинути. Ну, а якщо Сабіха почне присікатися, вимагай, щоб він збудував собі окрему саклю, як наказує закон, або тікай просто до нас. Ми підемо до мули, до каді [64] Каді — суддя.
, до улемів. Ми розлучимо тебе з Ібрагімом, якщо він не спроможний тебе захистити. Ми не дамо тебе катувати, моя горлиця.
Вона пестила пурпурний дувак, повторювала ніжні й безладні слова і довго не могла відірватися від Медже, хоч тричі стукав у двері Ахмет і час було вирушати.
Кінець кінцем отямилася Шафіге, опустила фередже і відступила до вікна. Ввійшов Ахмет і мовчки підперезав Медже срібним поясом [65] Срібний пояс — підперізування нареченої срібним поясом було не тільки останнім моментом в одяганні, але мало значно глибший зміст: це, так би мовити, надавало нареченій прав і обов'язків одруженої жінки, майбутньої матері родини. Взагалі, підперізування у мусульман було дуже поширене: султана, наприклад, не коронували, а оперізували мечем предків в мечеті Еюба, отже, й у весільному ритуалі підперізування визначало вінчання.
.
І з сльозами в голосі заспівала Медже, звертаючись до брата, як до рідного батька, своєї третьої і останньої пісні:
Прощай, татуню! Невідомі
Шляхи сповила ніч і мла.
Востаннє в рідному я домі
Твій хліб солодкий зажила.
Троянду з гілки відломило.
Вже їй назад не прирости.
Прийду колись під стріху милу
3гадать дитячії часи.
Та стану вдома я чужою…
Прощай, дитинство, рідний дім!
Завжди, і в щасті, і в покою,
Все сумуватиму за ним.
Не вперше чув Ахмет ці зворушливі слова, та тільки зараз зрозумів всю їх правдивість і глибину. Щось підступало йому до горла і опалило йому лице болем і соромом. Торгувався, тремтів над кожним гасене, але ні разу не замислився, на щастя чи то на горе Медже бере він ці гроші. Та думати було ніколи. І, закінчуючи обряд вінчання, відповів Ахмет нареченій співучим речитативом:
Читать дальше