Зiнаїда Тулуб - Людолови. Том 2

— Авжеж. Бо ж хлопчик рудий, як пан Казімір, а в Горленка очі і волосся чорні, як грецька маслина.

А в іншій групі творилася нова легенда:

— Кажуть, ніби Стефан Потоцький закохався в пані Єлю і прийняв Горленка до свого війська, щоб бачитися з нею.

— Та порубав його шаблею з ревнощів.

Доліва-Ясенський задоволено посміхався: чутки розплоджувалися і зростали швидше, ніж він гадав. Горленко міг приїздити: грунт був підготовлений.

Спокійно попрямував лихвар до судової ізби, та не встиг вписати до земських книг усіх справ, що доручив йому Потоцький, коли один з його супутників смикнув його за рукав.

— Горленко тут. Ой пане, що там робиться!.. Не встиг він сплигнути з коня, як панство оточило його юрбою. Розпитують, ляскають його по плечах, втішають, сміються, пускають гострі дотепи, а він вирячив очі, як п'яний. Побачив мене — і до мене: «Де пан Доліва?» Він хотів бігти зі мною, та панство знов накинулося на нього, як мухи на мед.

— І що ж він, не хапається за шаблю?

— Та де ж йому! Хоч рана і загоїлася, рукою він не володіє. Кожен це пам'ятає — ось і радіють з безпечної розваги. Але Горленко так дивиться на панство, що аж мороз дере.

Підпанок не брехав. Горленко ледве стримувався. Очі його палали, як у пропасниці, і коли на порозі судової ізби з'явився пергаментно-жовтий череп з щурячими очима, він радо кинувся назустріч, розштовхуючи шляхтичів, наче побачив рідного батька.

— Швидше, пане! Я мушу бути сьогодні ж У Махновцях. На світанку вирушає мій полк.

— До послуг пана полковника. Я передчував таку можливість і привіз готову угоду, якщо пан полковник не розрахується зі мною готівкою, — напівзапитливо зиркнув він на Горленка.

— Підемо до суду, — відповів Горленко, щоб позбутися юрби цікавих.

За хвилину вони вже сиділи біля судового стола, і Доліва-Ясенський передав писареві аркуш.

— Зачекайте, пане писарю, — спинив його обережний суддя. — Прочитайте угоду вголос. Можливо, панство зажадає щось виправити або додати.

— Проше пана, — обурено підібгав губи лихвар.

І знехотя віддав писареві угоду.

Писар почухав за вухом гусячим пером, понюхав табаки, витер ніс клітчастою хусткою і загугнявив на одній ноті:

…складено цю угоду проміж його мосцю урожоним паном полковником Горленком Тишком — з одного боку, і його мосцю урожоним паном Матеушем Долівою-Ясенським — з другого, на нижчезазначених умовах: його мосць урожоний пан полковник Горленко віддає у посесію пану Матеушу Доліві-Ясенському на три повних роки свою маєтність, на ім'я Хутірці, зо всіма селами і садибами, з окремими будівлями, з фільварком і з присілками і всім, що в них знаходиться, з садами та городами, хмельниками і сіножатями, з пасіками і з деревом бортним, з бобровими ловами і звірячими гонами…

Голос писаря обволікає Горленка дивовижною заціпенілістю. Він не спав три ночі або кидаючись у Махновці і втопляючи в турботах душевний біль, або повертаючись до свого спорожнілого, безпритульного хутора. Серце, виснажене торішньою раною, тріпотить в грудях підбитою пташкою, але зовні Горленко спокійний. Поки юрбилися навколо нахабно-настирливі панки, підштовхували один одного, підморгували і удавано бідкалися, він стримувався. Він здогадувався, що це нова каверза Доліви-Ясенського, щоб примусити його втекти від жартів і глузувань і таким чином віддати йому назавжди свою землю. Хотілося кинутися, порубати шаблею, пошматувати всі ці самовтішні і настирливі пики, знищити, стерти їх. Але тепер всі почуття заклякли, притупилися, — і голос писарів долинав до його свідомості, наче крізь воду або уві сні:

…3 млинами і греблями, пасовиськами та лісами, гаями, борами і дібровами…

— Стривайте, пане — раптом очуняв він, — як то «3 лісами»? Ніхто ж не віддає лісів у посесію, бо кожен посесор виголить їх усі чисто і повезе ванчос [54] Ванчос — тонкі вистругані дошки для теслярських робіт. та клепку до Гданська. Хіба ж так можна?! Подумайте ж самі, пане суддя.

— Ваша справа, — уникливо знизує плечима суддя, — хоча, сказати правду, в угодах ліси звичайно залишаються за власником.

Доліва обурено засовався в кріслі і зажував запалими губами.

— Це було б можливе лише тоді, - зарипів він, і щурячі очі його визирнули з-під повік, свердлячи Горленка ворожим поглядом, — коли б маєток пана полковника був би справжній маєток, а не якийсь хутірець. Хіба ж не жарт: я даю сімсот флоринів за землю, що не дає ніякого прибутку. І ще новина: довозь собі палива з свого лісу і на млин, і на опалення хат! Та до дзяблув таку посесію!.. Ніхто не збирається пустошити ваших лісів, але ж господарювати у ваших Хутірцях мушу я необмежено і повновладно, або сплатіть мені мої гроші, і розійдемось в різні боки.