Ростислав Самбук - Тайна вечеря

Галюшик зміряла його поглядом з ніг до голови. Хлопець що треба, вродливий, засмаглі груди визирають з розстебнутого коміра. Іншого разу сама б зупинила його, приліпилася б так, що не відв’язався б, проте тепер зайнята: батько нагадував, що з Розалією зволікати не можна.

— Гуляй, — сказала незлобиво, — тут не подають…

Галина з жалем провела поглядом хлопців: такі на дорозі не валяються. І ще більше розлютилася на Розалію — початок одинадцятої, порядні жінки давно вже повернулися з базару та магазинів, клопочуться на кухні, а ця пані ще й носа з хати не висунула. Звичайно, можна, вигадавши якийсь привід, піднятися до Дорфманів, напроситися в гості, та Розка, мабуть, щось запідозрить. Ні, краще зустрітися наче випадково й не напрошуватися — ініціатива має йти від самої Розалії, тоді вдасться значно легше вивідати всі її секрети.

З сусіднього парадного вийшла жінка, Галина удала, що поправляє панчоху — жінка проминула її, ковзнула байдужим поглядом.

Де ж ця клята Розка?

Нарешті з’явилася і вона. Вийшла з господарською сумкою, не кошиком або «авоською», які нещодавно увійшли в моду, а з парусиновою сумкою, вишитою аплікацією — такі виготовляли приватники й продавали на товкучці, коштували дорого, й носити в них продукти було привілеєм дружин і дочок великих керівників або підпільних махінаторів.

Галина вдала, що випадково заскочила до під’їзду, щоб поправити панчоху, і тут помітила Розалію.

— Привіт, — помахала їй рукою, — куди?

— До гастроному.

— На Московську?

— Куди ж іще?

— І мені туди ж: мамуся загадала купити борошна. — Галина зміряла Розалію довгим поглядом. — А ти — як огірочок… І сукня класна.

— Ну, що ти… Буденна…

— Уявляю, які ж святкові!

Розалія скромно опустила очі. Зустріч з колишньою однокласницею була приємною. По-перше, скучила за товариством — Іван другий день не з являвся, вона даремно чекала на нього в порожній квартирі, нудьгувала й мало не плакала. По-друге, завжди хочеться трохи похизуватися перед подругою, показати свою вищість, похвалитися, а за нагоди й продемонструвати закордонну шовкову комбінацію з прозорим мереживом. За цю комбінацію Дорфман заплатив дорого, не сказав навіть скільки, тільки округлив очі. Батько розумний, татусеві не треба пояснювати, що Іван тепер бачить найінтимніші деталі її туалету, а така комбінація робить її скарби ще коштовнішими.

— Вчора ходила в кіно, — почала розмову Галина, коли вийшли на вулицю. — «Ми з Кронштадта». Класна стрічка.

— Війна, — покривилася Розалія. — Гармати стріляють і моряки в атаку ходять… Мені більш про кохання подобається.

— Мені також. Але наші фільми все про революцію та війну… Тільки «Юність Максима» дивитися можна, там і про любов є. — Галина згадала фільм з жінкою у пеньюарі. — Закордонні картини красивіші.

— Еге ж, — згодилася Розалія. — Але ж подивишся і засмутишся: дами у таких шикарних сукнях — на великий…

— З присипкою, — ствердила Галина. — А зачіски!..

— У нас перманент порядний зробити не можуть…

— Хочеш? — зазирнула Галина Розалії у вічі. — Я в перукарні працюю, є майстер — трохи більше заплатиш, але накрутить класно.

— Заплачу, — очі в Розалії загорілися, — ти мене з ним зведи.

— Зробимо…

Галина справді придбала в гастрономі кульок борошна й дочекалася Розалії. Та накупила стільки продуктів, що сумка відтягувала їй руку, й Галина запропонувала допомогу. Разом почимчикували додому.

Нараз Галина зупинилася, відібрала в Розалії сумку, взяла її за руку, нахилилася над долонею, почала розглядати пальці.

— Ти що? — не зрозуміла Розалія.

— Занедбала ти, дорогенька, свої пальчики.

Розалія не згодилася:

— На тому тижні була в манікюрниці.

— Де?

— У перукарні біля Різницької.

— Одразу видно.

— Чому?

— Халтурна робота.

— Не кажи.

— Халтура, точно. Я тобі зараз такий класний манікюр зроблю — захитаєшся.

— Вмієш? — не повірила Розалія. — Ти?..

— Авжеж, я нині у салоні на Хрещатику працюю. До мене такі дами бігають… Наркомші…

— У салоні? Біля пасажу?

Галина не стала уточнювати, що її допускають обслуговувати лише випадкових відвідувачок — вважала: затирають і що може дати фору найдосвідченішим манікюрницям. Зрештою, так воно й було, але всюди, куди не кинь оком, інтриги, й Галина цілком серйозно обміркувала: можливо, варто звинуватити у шкідництві завідуючу салоном, яка чомусь не дуже симпатизувала молодим спеціалістам…