Іван Білик - Не дратуйте ґрифонів

Геродот посміхнувся. Про Періклову жону Аспасію в Афінах балакали, що не стратеґ, а вона править і городом, і всім Союзом.

— Я поступивсь Аспасії. Хай Протаґор живе в Афінах, але хай займається своєю риторикою. В лоґіці Протаґор мудрець, а в політиці — нестрижений жеребчик… Ходімо прогуляємось?

Геродот устав, і вони вийшли. Місто Афіни Паллади кипіло буденним життям. Вони довго продиралися вузькими, перетоптаними людьми вулицями, й коли нарешті стали в підніжжі Акрополя, Перікл мовив:

— Хочу показати тобі те, що залишу я Афінам, сходячи в царство тіней.

Але Геродот спитав його про зовсім інше, що давно вже непокоїло його — ще з Ольбії:

— Як пощастило тобі, ну… спекатися Фукідіда?

Інший, може, й образився б за таке простацьке слово, та Перікл ураз розцвів і помолодшав, щоки йому порожевіли, й очі зайнялися колючим блиском, й у сю хвилю він був схожий на молодого переможця в метанні диска:

— Довго розповідати!

Але видно було, що се запитання припало йому до душі. Йдучи крутою дорогою туди, де видніли приворітні хороми Акрополя, він кидав уривками:

— Фукідід виставив на голосування екклесії псефісму про загальний податок на всіх афінців. Розумієш, не на самих лише метеків, як велося дотепер, а й на вільних громадян. Мав у кожній з десяти пританій своїх крикунів, і ті почали горлати: «Голосування хіротонією! Голосування хіротонією!» [69] [69] Хіротонія — відкрите голосування підняттям руки. Й коли так ото кричать — хто зважиться ректи щось супротиву? Нехай-но спробує — Фукідід скрізь мав очі й вуха.

— Й пройшла псефісма? — спитав Геродот.

— Пройшла. Тоді я подав у геліею графе параномон [70] [70] Графе параномон — скарга на протизаконність. . Афінський же суд присяжних, сам знаєш, який. Почали розглядати та обсмоктувати в день Нового місяця й дотягай до другої декади. А дикастерії ні підкупиш, ні залякаєш: їх же в геліеї не одна, а десять! Ну, й виносять присуд, незаконно!

— Що «незаконно»?

— Голосувати такий важливий законопроект хіротонією.

— Переголосовували?

— Аякже! За те ж я й боровся. Тут уже й Фукідідові крикуни в пританіях не змогли запомогти йому, що хто надряпав на черепочку, те й лишається.

— Й завалив ти ту псефісму?

— Авжеж! А тоді поставив на голосування чесноти Фукідіда. Ну, й сам тепер відаєш. Афінці були злі на нього за той податок, а голосування черепками.

— Де він є зараз?

— Фукідід? Одні речуть — на Родосі. Інші речуть — у Персію подався…

Дорогою вгору гнали невелику череду білих жертовних биків, і довелося відступити на взбіччя. Та коли й курява за чередою вляглась, Перікл більше не сказав Геродотові й слова. Якщо Фукідід і справді подався до Персії, то слід чекати лиха: озлоблена людина не керується законами олімпійських кумирів.

Дорога вивела їх на священний Панафінейський шлях, що, звиваючись, брався вгору й угору до самих Пропілеїв. Серпантинами йшли в Акрополь люди й худоба, рипіли важкі двоколі та чотириколі вози з білим, голубим, сірим і рожевим мармуром, стрункими кедрами та дубами, що росли колись у Тракії й на Евбеї. Тут Перікла вже впізнавали всі, й він з привітною зверхністю самовладного вождя відповідав на вітання помахом руки.

В Акрополі тхнуло вапном і мармуровою потертю, й Геродот з якоюсь ненаситною жадобою вдихнув сей дух:

— Люблю такі пахощі. Наче в мливарній ерґастерії.

— Треба часом любити й гар бойових пожарищ, — одкинув його замилування Перікл. — Ти пам'ятаєш Афіни тих літ?

— Ні.

Ще не так давно, за часів Фемістокла й Кімона, тут були суцільні руїни. Іонійські колони лежали впереміш із уламками гостросюжетних фризів та статуй, ніздрі й горлянку дерло старою сажею й серед сієї жахливої руйнації буяв чортополох і шаруділо гадюччя. Після навали Ксеркса в літо 75 Олімпіади [71] [71] 480 рік до н. е. афінці поклялися не відбудовувати свого святилища, поки переможуть персів.

— Се все моє!.. — почув Геродот і здивовано глянув на стратеґа. Вічі в Перікла горіли хижим зеленим вогнем. — Се все афінці по смерті моїй в'язатимуть із моїм ім'ям і наречуть сей час епохою Перікла… Афіни стануть столицею світу, й се теж моя невмируща слава!.. Не віриш?

Геродот схилив зір додолу. Йому пригадалися слова, які Перікл мовив допіру в себе вдома, й теперішній стан стратеґа зовсім не в'язався з ними. В пам'яті виринула постать ольбійського метека, який був колись найбагатшою людиною на всім узбережжі Понту, й уже вкотре хотілося вголос висловити пересторогу, що кумири заздрісні й не зносять людського щастя. Та він сказав зовсім інше. Воно щойно спало йому на думку: раніш Геродот сього не знав, але дізнався в останній розмові з отим скіфським купцем Тимною. Се було геть недоречно, та Геродот не міг стримати себе: