Іван Білик - Не дратуйте ґрифонів

Тож Геродота з Гіперболом знайшли тільки третього дня, а за два дні перед тим було нуменія піанепсіона й ольбіополіти відзначали свято Афіни Робітниці, коли, крім усього іншого, кожен ольбійський метек мав, одягшись у рам'я, босоніж однести в хором отих три ганебних оболи.

Гіпербол їх не відніс, і за прадавнім законом мав бути скараний на горло чи знову повернений у робство.

Іфікрат, колишній власник Гіпербола, скористався з того, що гору в Ольбії взяли його прибічники, й негайно пред'явив свої права. Все майно Гіперболове, а вкупі з ним і сам Гіпербол та його сім'я, стали Іфікратовими.

Гіпербол знав, що загрожує метекові, який у день Афіни Робітниці не сплатив своїх три оболи, й одразу втік од недолугого декарха. В обід, коли розходилося торжище з аґори, він спробував утекти з Ольбії, змішавшись із натовпом селян. Але невсипуща варта коло городських пілонів, яка добре знала пихатого трапедзита, впіймала його й привела до Іфікрата.

Старий евпатрид, попереджений про се, вже сидів, незважаючи на холодний жовтневий вітер, у ложу серед дворика — ложе він зумисне звелів винести сюди. Гіпербол упав йому в ноги й заходився благати прощення, та Іфікрат лишавсь незворушний. Поряд із ложем стояла мармурова подоба Іфікрата, яку щоранку й щовечора обпльовував Гіпербол. Метек урешті помітив її й од благань перейшов до наступу:

— Те срібло й золото, що ти знайшов у моєму домі й у моїх скринях, Іфікрате, то самі крихти. Іншого ні ти, ні твої люди знайти не зможуть. Одпусти мене, й я віддам тобі все, до решти. Матимеш стільки, як не має жодний смертний!

Іфікрат закам'яніло посміхався й мовчав.

— Повели робам своїм, нехай розв'яжуть мені руки, й я покажу тобі всі свої схованки.

Іфікрат довго вагався, тоді таки махнув робам. Один з них повалив старого метека на кам'яні плити дворика, другий же довгими ножицями відчекрижив йому волосся, здер дорогий гіматій і вдяг на голе старече тіло брудну куцу хламиду роба. Тоді Іфікрат наказав інше:

— Тавро!

Тавро вже давно стриміло в розжеврілому вогнищі серед дворика, й третій роб витяг його й хвацько приліпив Гіперболові до лоба. Коли ж одняв, на лобі лишилися слова: «Держіть мене я втікаю!»

— А тепер розв'яжіть йому руки, — рипучим голосом обізвавсь Іфікрат. — Нікуди він не втече. — Й додав уже Гіперболові, ледь живому від болю, й напруження, й ганьби: — Се тобі платня за доньку мою Герміону.

Не знав Геродот лише одного: що місяць по сьому Гіпербол таки втік із Ольбії, й утік у чому був.

Коли розповів Періклові й про свої мандри, й про сумну долю Гіпербола, стратеґ похмуро плеснув його по плечі:

— На метеках Афіни тримаються, Геродоте. Метеків багато, на всіх сліз не стачить. Будь же вільним елліном і дбай про вільних, а не робів. Роби — то орґанони емпсихони, так улаштували світ безсмертні. Я думаю про інше, Геродоте.

Він устав з ложа й заходився міряти тісний екус кроками: три сюди й три назад, а Геродот чекав, що він скаже. Звідси, з багатого ложа в Перікловому домі, все пережите почало здаватись і йому дрібнішим і не таким трагічним. Перікл мовив:

— Ото розповідав ти про того жерця Телефана, й мені стало страшно. Елліни вільно дають хабарі й самі вільно йдуть на підкуп, а се є гниття. В сьому вбачаю я крах Афін і крах Еллади…

Те колишнє почуття страху, що вперше зародилось було в Геродотовій душі в темному підземеллі ольбійського хорому Зевса Фратрія, опанувало його знову, й Афіни раптом здалися великою гнійницею, яка росте й пухне, й він сказав:

— Коли диня надто розбухає, може репнути. Так бувало з усіма великими державами світу.

Перікл уважно подивився на Геродота. В сих словах була гірка правда. Колишній Делоський морський союз давно став Афінською державою, й Афіни розбухають на чужих харчах. Якщо Спарта ще трохи заможеться, буде війна. Й коли еллін піде супроти елліна, то тут уже ні Зевс, ні якийсь інший кумир не зможе зарадити. Й, мовби відповідаючи на сі свої думки, Перікл уголос проказав:

— А Протаґор мав рацію: вдруге виставляти дерев'яного коня не можна.

Геродот нічого не зрозумів, але згадка за Протаґора нагнала неприємні спогади.

— Де він зараз?

— Протаґор? — перепитав господар дому. — Тут, в Афінах. Аспасія врятувала. Він їй доводиться далеким родичем, та й любить вона загравати з молодими мудрагелями.