Роман Іваничук - МАЛЬВИ

— Не для базару я ховала його, ефенді. Там платять за людей так, як і за худобу - яка ситість, яка сила. Його ж віддам за ціну, втричі вищу, тому, хто вміє оцінювати ще й лицарський дух.

— А того лицарського духу він набирався на бодрацьких каменоломнях?

— Якщо він є в людини, то не пропаде і в темниці. А ти збагни своїм оком. Козацький син, вигодуваний грудьми вільної циганки, мусить бути лицарем Він із України, ефенді.

Добре вмієш захвалювати товар, сово, і знаєш перед ким, — посміхнувся Іслам-Гірей. — Але як я не куплю, то ніхто не дасть тобі потрібної ціни. Що робитимеш із ним? Цигани рабів не тримають, жебрати юнака не навчила і сином не назвала.

— Ханові колись продам.

— Ханові? Але ж хан є.

— Такому, який потребує не скопців, а лицарів.

— Язик заважає тобі в роті, відьмо. Твоє щастя, що гнів не підступив до мого серця. Віддай мені його, я потребую лицарів.

— Ти не хан, вельможо...

— То візьми мою руку і ворожи. Наворожиш мені ханство, тоді візьму джигіта даром, коли ж не наворожиш, голову отут зітну!

Схилилась до землі стара, та не видно було переляку на її обличчі.

— Достойнику знакомитий, — мовила, — володар, що грабує своїх підлеглих, — поганий володар. Його боїться народ, але не любить. Такий хан програє битви. А за тобою колись піде народ. Це кажу я — стара Еміне, якій уже за вісімдесят. Кажу, не дивлячись на руку.

Іслам-Гірей вийняв з-за пояса мішечок, побрязкав ним і шпурнув циганці. Вона спритно підхопила його, очі її засвітились.

— Це за лицаря. А за ворожбу?

Глянув суворо калга-султан на циганку, але сягнув за пояс і кинув їй в обличчя жменею золотих дукатів.

— Завтра приведеш його до мене в Ак-мечеть. — А тоді звернувся до юнака: — Ти хочеш бути моїм воїном, юначе?

— О, так! — спалахнули захватом очі Селіма.

Іслам-Гірей пришпорив коня і поскакав, минаючи Ашлама-сарай і медресе, до головного ханського палацу.

Зупинився на мосту біля воріт. Два мідні дракони над брамою, що вже сто літ перегризали один одному горло, блищали в останніх променях сонця, нагадуючи тим, хто входить у ханський двір, що саме є гербом Гіреїв, і хай обачним буде кожен: калга чи простий райя.

Залишивши коня біля воріт, калга-султан статечно подався до спальних кімнат хана. Пішов сходами вгору, минаючи сторожів-євнухів, що стояли навшпиньках біля кожних дверей; двері ханської спальні відчинилися самі — за ними стояли, заховані в біляодвірні ніші, німі раби.

Бегадир-хан сидів на подушці посеред кімнати в чалмі з зеленим дном, у голубому кафтані. Він приготувався до прийому калги, однак його обличчя було бліде, аж жовте, і чимось стривожене, Іслам-Гірей відзначив про себе, що, певно, недовго поживе цей анемічний меланхолік. Зняв із голови тюрбан, кинув на долівку, нагнувся до брата, і поцілував його в полу кафтана. Бегадир кволо кивнув Ісламові, дозволивши сісти напроти.

— Ор-капу укріплено, хане, — доповів Іслам-Гірей. — Десять веж перебудовано наново, ворота оббиті залізом — жодна жива душа не пройде крізь них. З півночі Крим безпечний...

Бегадир-Гірей сидів, звісивши голову Здавалось, він не слухав рапорту Іслама.

— Чауш 58 58 Посланець. сьогодні прибув із Стамбула, — промовив згодом. — Амурат помер.

Нестриманий і гарячий Іслам -схопився на ноги.

— Він же бездітний! — вирвалось із його уст. Бегадир сполошився, глянув на німих рабів, прошепотів:

— Не вір сьогодні навіть мертвим, Ісламе. А султан буде. Рід Османів не закінчився. Завтра оперізують мечем Ібрагіма...

Бегадир вдивлявся в глибокі очі молодшого брата. Чекав від нього здивування, обурення або ж навіть сміху.

Та стало враз непроникливим костисте обличчя калги-султана. Тільки хижі, злорадні вогники на мить блиснули в чорних очах і тут же погасли.

Стамбул напружено очікував коронування нового султана і був напружено тихим. Мліли проти сонця кипариси, спиналися разом із ними до неба мінарети Айя-Софії, по той бік затоки мовчала завжди гамірна Галата, а султанський палац Біюк-сарай причаївся, мов до стрибка, на горбатому клину між Босфором і Золотим Рогом.

Третього дня після смерті Амурата з самого ранку почав збиратися народ уздовж Ат-мейдану 59 59 Іподром. . Люди вдивлялися в бік султанського палацу, що таїв тепер у собі таємницю влади.