Роман Іваничук: Манускрипт з вулиці Руської

Поручник Лісовський підняв руку, забороняючи жовнірам видати й звука, він навшпиньках підбіг до ватрища, де лежали вояцькі клунки і зброя, знайшов аркан і, скрадаючись, почав спинатися крутим схилом до галявини, де стояв рожевий кінь.

Хлопці помітили поручника, коли той підійшов до коня на віддаль довжини аркана, вони спочатку не могли второпати, чому скрадається вояка, що йому потрібно, та враз побачили, як закружляло арканове коло над головою напасника; Зіновій схопився і закричав:

— Вйо, вйо-о-о!

Кінь рушив з копит, стрімко помчав по голому кряжу, свиснув аркан у повітрі, а тоді сталося все достоту так, як тоді, коли Зіновій стояв на даху кам'яниці Гуттера і йому марилися гаварецькі полонини: рожевий кінь у бігу різко закинув голову, надривно заіржав і осів на круп; аркан натягнувся, немов струна; «вйо, вйо-о-о!»— закричали хлопці, і кінь рвонув з місця. Шнур уївся в горлянку, кінь задихався, хрипів, але біг скоком, волочучи по схилу мародера; з табору бігло кілька вояків на допомогу, вони спиналися на схил, по одному ловилися за аркан, дикий кінь, запінений і ще не здоланий, біг, та сили були не рівні, він повернувся й помчав на хлопців; шнур знову натягнувся, і кінь упав на передні коліна.

Зіновій допався до шнура, вийняв ножа; шнур був туго плетений, міцний, він тяв, пиляв, рубав, і врешті розірвалась тятива. Мародери покотилися схилом униз, рожевий кінь став на ноги, відхрапнув і шаленим галопом помчав на червоний круг сонця.

Стомлений Зіновій лежав на траві і в цю мить почув знову тиху й тужливу материнську пісню: «Ой Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?..»; перед очима постав батько, запряжений у панську службу: на губах у нього догідлива усмішка, а в очах — біль; пісня залунала голосніше і вдарила в душу криком кривди одеських поселян, і заглушив пісню передсмертний стогін катованого Наливайка...

Зіновій підвівся, взяв Марка за плече, мовив:

— На волі мій кінь, на волі... Я ще його осідлаю, побратиме.

На Афоні, в тісній келії Руссікона, звідки видно тільки небо й сині води Егейського моря, тужив мніх Іван з Вишні за далекою Україною. Він не знав, що діється, що родиться, що виростає у рідному краю, квилив, мов сивий альбатрос у негоду, плакав і молився за нього.

[1] Верхній одяг

[2] Будинок розпусти

[3] Плата за військову службу.

[4] Вперед, убий його! (пол.)

[5] Верховний трибунал іспанської інквізиції.

[6] Новіціат — єзуїтська колегія; новіші — новачки, схоласти -старші учні.

[7] Бий схизматів, бий! (пол.)

[8] Ну, то що скаже нині пані Абрекова? (пол.)

[9] 3 початку (лат.)

[10] Цей запис, пам'ятаю, був недатований, та, напевно, він відносить до останніх років XVI ст. Друкарські верстати Івана Федорова львівські братчики викупили в лихваря 1585 року. (Прим. автора)

[11] Pater noster — отче наш (лат.)

[12] Редактором

[13] Через те, що манускрипт втрачений і в хронологічному викладі подій іноді появляється прогалини, автор вряди-годи змушений вдаватися до літературних та історичних джерел. (Прим. автора).

[14] Аптекар

[15] Королівський сповідник

[16] «Про єдність божої церкви» (пол.)

[17] Служник католицького священика

[18] О божественне польське пиво! (італ,)

[19] Жебрацьку (лат.)

[20] Присмиреня збунтованого люду.

[21] Бунт.

[22] Проказа в місті. Господь велить тобі закласти колонію прокажених (лат.)

[23] Верхній одяг священика

[24] Незалежність від місцевих владик, підпорядкування патріархові

[25] Робітник, який відтискає друкований текст

[26] Бунт у війську

[27] Mons calvus — Лиса гора (лат.)

[28] Прокурор

[29] До речі (франц.)

[30] Тепер, гарна Льонцю, стоїш під парканом, І кому не ліньки — буде твоїм паном. (З пол.)

[31] Треба вважати, що автором манускрипта був таки Лисий Мацько. Стиль літопису зовсім відповідає характерові й обізнаності цього корчмаря, лихваря й продавця братських книг. (Прим. автора).

[32] Посвячення.

[33] Духовний чин єзуїтського ордену.

[34] Нижчі чини єзуїтського ордену.

[35] Бий Наливайків, бий схизматів! (пол.)

[36] Патріарший намісник

[37] Надалі будемо вважати, що автор манускрипта — Лисий Мацько. Чомусь з цього абзаца наш літописець почав писати по-польськи, тому переклад втрачає староукраїнский мовний колорит. Важко пояснити, чому автор манускрипта так часто переходив з однієї мови на іншу. Правда, р другій половині рукопису польської мови майже не зустрічаємо.

[38] Папська оксамитова шапочка.