Адриан Кащенко - Борці за правду

Поки минув тиждень, хан Іслам Гірей лежав уже тяжко хворий. Він кашляв, не мав чим дихати і не вставав в ліжка, а всі справи вершив найближчий до хана мурза Хамамбет.

Передчуваючи свій кінець, Іслам Гірей покликав до палацу найближчих своїх мурзїв та старшого євнуха і почав з усіма прощатись.

— Всемогущий Аллах, — надсилу промовляв він, — кличе мене до себе. Скоряюся його волі. Дякую вам усім за вірну мені службу й слухняність і хочу кожному з вас щось подарувати, щоб ви, маючи ті подарунки перед очима, повсяк час мене згадували.

Тут хан почав перелічувати, кому й що він дарує: тому найлюбішого коня, тому сідельце сріблом коване, іншому шаблю з самоцвітами…

— А тобі, Хамамбет мурза, — сказав хан, коли дійшла черга до Хамамбета — як першому моєму прибічникові й порадникові, дарую я, на спомин про себе, найлюбішу мою жінку Газізю. Не кривди її й поводься з нею чемно й обережно, бо вона шляхетського українського роду й дуже гонорлива…

Всі мурзи припадали навколюшки до ханського ліжка і цілували його у руку.

На другий день після того хан помер; його поховали, як годиться по татарським звичаям.

У гаремі ханському стояв стогін і ридання. Жінки хана бідкалися про свою долю, не відаючи, куди їх подінуть. Тільки Марина була до цього байдужа, бо всі її думки були у тому, як би подати звістку Богунові, що тепер вона вільна і бажає утекти на Вкраїну.

Через кілька день по Марину прийшли євнухи, щоб одвести її до гарему Хамамбета, але вона ставила своі вимагання:

— Я піду тільки разом з своєю служницею Астарою!

— Але Хамамбетові подарована тільки ти, а не Астара, — сперечалися євнухи.

Марина правила своє:

— Нехай Хамамбет купить Астару. Перекажіть йому, що я не буду жити без Астари і накладу на себе руки.

Марину лишили ще на який час у ханському гаремі, поки застережений ханом про завзяту її вдачу Хамамбет, одкупив Астару. Тоді разом з нею улюблена ханом жінка Газізя перейшла до Хамамбета.

Не легко розповісти про ті муки, що за останній час пережила молода жінка. Перші дні після отруїння хана вона ще жила почуттям задоволеної помсти на ханові за себе й за Україну й те почуття заступало всі інші, але через який час, коли серце вже досить упилося помстою, Марина побачила, що смертю Іслама не досягнено аж ніякої мети, бо Україна і на далі буде гинути під натиском татарів та поляків, її ж, Марини, особиста доля буде далеко гіршою, ніж за життя з ханом. Надія на те, щоб передати Богунові звістку та ще й дістати од нього порятунок, що далі все більше покидала молоду жінку, бо тепер, коли татари були ворогами України, до Бахчисараю не приїздили ні козацькі посланці, ні українські крамарі. Що ні день, то Маринину душу все дужче сповивала нудьга, а серце заливалося розпукою, і вона вже двічі умовляла Астару, щоб та дала їй отрути й недопустила її достатись на знущання ще й другому бусурманському ласунові.

Хамамбет навідувався до покою Марини, але поки що не чіпав її, бо і у бусурманів істнує звичай, щоб жінки додержували який час жалобу по чоловікові.

Тим часом ханом став брат Іслам Гірея, Махмет Гірей, і у Стамбулі йому було наказано, по проханню королівських посланців, іти разом з польським королем на Вкраїну і сплюндрувати її дощенту за те, що Хмельницький прилучився до Москви.

Хамамбет почав збиратись у поход, і у Марини виникла думка попроситись, щоб він узяв її з собою, а там на Вкраїні, під час походів та бойовищ, утекти на волю. Тепер уже не було чого опасуватись, щоб прогнівати татарів своєю утечою, бо вони були одверті вороги України.

— З такою думкою, одного разу, коли Хамамбет завітав до Марини, вона почала у розмові з ним пригадувати, як її брав з собою хан, як вона з того раділа й як любо їй було жити з ханом у наметі.

Чарівна врода Марини, разом з її вихованням та вдачею, вабила до неї Хамамбета ще тоді, коли він звернув на неї увагу хана, тепер же, коли молода жінка пишно розквітчалася і була вже його властністю, мурза хижо поглядав на її молоде тіло, нетерпляче сподіваючись того часу, коли скінчиться жалоба її по ханові. Зваживши на бажання Марини і підлічивши, що жалоба її скінчиться під час походу, Хамамбет згодився взяти Марину з собою у поход разом з Астарою і другою своєю жінкою Гафіфе.

Придбавши собі спільником кримського хана, польський король послав коронного гетьмана Потоцького і з ним під сто тисяч війська руйнувати Поділля. Хмельницькому неможливо було заступити Потоцькому шлях, бо з Криму мов чорна хмара наступала на Вкраїну орда, і Поділля лишилося необороненим.