Адриан Кащенко - Борці за правду

По весні Хмельницький рушив з військом із Чигирину, а спільник його Іслам Гірей під той же час рушив з ордою з Бахчисараю.

Позаду татарського війська у обозі їхало два ридвани, заграбовані колись татарами у Польщі. Одни із ридванів був для хана, хоч той і мало коли сідав у нього, а здебільшого їхав верхи з мурзами, у другому ж ридвані їхали Марина з Астарою.

Орда йшла, не поспішаючись, щоб не стомлювати коней, а на ніч ставала рано до захід сонця. Щовечора ханові й мурзам напинали намети; хан порядкував військові справи й радився з мурзами, ночував же він у наметі жінки, на ліжку, що складалося з килимів та подушок.

Марина почувала себе щасливою. З ранку до вечора вона бачила Божий світ: а з початку походу безкраї розлогі степи Дикого Поля, а далі веселі гори України, з прозорими річками та з зелними байраками. Орда йшла недалеко Бугу чорним шляхом, і хоч не по той бік річки, де жила Марина, але все таки країною, цілком рідною.

Обабіч шляху рясно стояли села, з любими біленьким хатками, що їх Марина так довго не бачила, з кучерявими вишневими садками та з довгокрилими вітряками. Все це було таке любе та миле серцю Марини, що вона мліла з солодкої втіхи. Траплялося ридвану проїздити самі села вулицями, де на тини спиналися здивовані діти, а матері, вхопивши їх на руки, несли геть і ховали по льохах, страхаючись татарів, хоч ті на цей раз не чинили їм і найменшої шкоди. Марина чула тут рідну мову і, здавалося, сама жила рідним життям.

Кожний день орда посувалася далі на північ і нарешті літом сполучилася біля Зборова з козацьким військом, а звідтіля спільники разом рушили на польське військо, що стояло під Берестечком.

Вороги зійшлися біля річок Стир та Пляшівка, але і Хмельницький, і хан побачили там те, чого не сподівалися: у поляків було зібране величезне військо у 300.000 вояків, проте як у спільників було і тільки 100.000 татарів та 80.000 українців. До того ще у поляків було кілька сот добрих гармат, у козаків же їх було кілька десятків, а у татарів ні одної.

Хан зразу зрозумів, що перемога буде на боці короля, і зважив за краще покинути Хмельницького і обміркував тільки, як би зробити це так, щоб Хмельницький не догадався про зраду, не поскаржився б султанові і не помстився б на ньому. Ця думка ще більше зміцнилася у ньому, коли увечорі до нього прибули посланці від польського короля й почали умовляти його одступитися від козаків, обіцяючи йому великий окуп.

— Чи годиться ж мені вигубляти своїх людей за Вкраїну? — міркував хан. — Як що козаки й мають рацію віддавати своє життя за волю своєї землі, то мої татари не мають до того ніякої рації. Далеко розумніше я зроблю, як візьму з ляхів окуп і одведу орду цілою по домівках. А християне нехай собі змагаються. Зрозуміло, що король погромить Хмельницького; так йому й треба, щоб не ліз до султана та не робив з мене свого підручника. А поки поляки кінчатимуть козаків, я б безпечно повернувся з ордою до Криму.

Розміркувавши так, хан згодився взяти з поляків окуп і сказав посланцям, що завтра татари тільки вдаватимуть, наче б'ються, і ще до півдня покинуть козаків.

Марина знала, що у хана були королівські посланці, і коли він, покінчивши справи, прийшов увечорі до неї, вона почала допитувати про що у нього була розмова з поляками. Хан знервовано одповів, що то таємні військові справи і не годиться їх нікому розказувати.

У серці Марини виникло зневір'я. Вона зблідла на виду, але, перемігши себе, покірливо спитала:

— Я певна, що мій любий володар не покине свого спільника у пригоді, бо то було б не по лицарському.

— Той спільник, — роздратовано скрикиув хан, — замісць того, щоб порядкувати військом, піячить. Я вчора був у нього, але він лежить, як колода. Йому, кажуть, зрадила жінка і він з того п'є!

— Володарю мій! — почала Марина, намагаючись бути ласкавою. — Через те ще дужче треба Хмельницького пожаліти й допомогти йому. Уяви собі, як би тобі було, колиб я тобі зрадила?

— Що? — грізно насупив брови хан. — Ти не знати що говориш!

Марина мовчки повернулася од хана, а той схвильований ходив по наметі й вигадував, як би краще заховати свою зраду од дуже цікавої дружини. Згодом він взяв її за руку.

— Не бійся, я не відступлюся від спілки з козаками, але становище наше зле. Ляхів удвічі більше ніж нас, я навіть боюся лишити тебе на ніч у таборі, бо завтра буде таке бойовище, якого світ ще не бачив, і невідомо, що судить нам завтра Аллах. Буде безпечніше їхати тобі зараз далі од табору і од бойовища.