Адриан Кащенко - Борці за правду

Він вийшов поважний і спокійний своєю владою. Вбратий у недовгий жовтогарячий, золототканий халат, обутий у жовті з синіми розводами сап'янці, у гостроверхій хутровій шапці, він мав бравий вигляд і його трохи посивіла борода не перешкоджала йому скидатися на молодого.

Ханові підвели білого, арабського огиря, осідланого золотом кованим сідлом з срібними стременами й зброєю. Старший євнух, ставши навколюшки: підставив ханові своє плече і той, обіпершись на нього ступнею, скочив на коня й поїхав із двору. Слідом, оточуючи хана півколом, поїхали мурзи, і ввесь цей ріжноманітний, блискучий натовп, проминувши базар, виїхав за браму на поле, рясно вкрите татарським військом.

Хан їхав понад лавами свого війська, оглядаючй його. Ближче всіх до брами стояли гірські татари з Кримських узгір'їв у ріжноколірових сорочках, з сагайдаками та луками за плечима; далі кримчаки, з степового Криму — у жовтих та білих халатах, з кривими шаблями при боці; ще далі — степові ногаї у вивернутих наверх хутром кожухах, з довгими списами у рухах, і нарешті безкрайою лавою простяглися черкеси з Кавказу у своїх довгих киреях з ріжноманітною зброєю. Всі ці народи підлягали ханові і прислали, виконуючи його волю, своїх синів, щоб іти разом з ним на війну.

Оглядівши всіх, хан махнув рукою, і все це військо рушило шляхом до Перекопу і далі на північ — де до хана мала ще прилучитися Буджацька орда.

На Чорнім шляху Хмельницький сполучився з ханом, і обидва величезні війська посунулися кількома шляхами на північ та на захід за Случ річку. Козаків було сто тисяч, а орди ще більше того. Ішов тут і Богун на чолі Вінницького полку. Позад війська довгими гадюками тяглися обози з харчами та військовим знаряддям, а понад військом темними хмарами крутилися чорні крюки, чуючи собі велику здобич.

Поляки не спромоглися ще зібрати стільки війська, і через те не насміли стати проти спільнинів у чистому полі, а довідавшись, що ворожа сила наближається, почали окопуватись під Збаражем. Місце їм добре до того сприяло, бо з одного боку їх захищав міцний замок, а з другого боку і ззаду були великі ставки.

Оглядівши ворожий табір і побачивши, що по біля ставків поляки не вспіли поробити окопів, гетьман вирядив Бурляя з його полком добувати ляхів з того боку.

Бурляй, той самий старий запорожець, що торік їздив з Хмельницьким у Крим, був зараз Гадяцьким полковником. Не первина була цьому славному звитяжцеві водити козаків у бій. Знали його вже добре й польські землі й татарські степи, і Чорне море, й Турецькі городи. Не вперше й смерть зазирала Бурляєві в очі… Все тіло цього козацького лицаря було вже порубцьоване, немов помережане, ворожими шаблями й списами.

Упорядкував Бурляй своїх гадячан до бою, виїхав наперед полку, перехрестився на схід сонця і промовив:

— Раз мати на світ породила, раз і вмирати!

І махнув перначем…

Збилася поміж ставками курява і вихорем полетіли козаки на ворожий табір. Вдарили вони на угорське піше військо, що було у наймах у поляків і обороняло табір з цього боку. Не витримали польські наймити козацького наскоку і кинулися тікати до обозу, під захист возів.

Враз вкрилося поле угорським трупом. Козаки рубали втікачів шаблями, кололи списами, били келепами й давили кіньми… І багато, багато полягло тут чужосторонніх наймитів, що за гроші прийшли знищувати чужу волю.

Загнав Бурляй ворогів у самий обрз і, забігши поміж вози, і там клав ворогів на обидва боки. Але тут здибався він з другим завзятим лицарем українцем, що вже зрікся своєї української крови й своєї віри та за панські ласощі й шанобу запродався полякам. То був Ярема Вишневецький. Він з кількома тисячами вершників вдарив гадячанам у бік.

Поміж возами збився гармидер. Козаки помішалися з ворогами і билися у розсипку один проти десятьох, а з попід возів угорські втікачі почали бити на них з рушниць. Тяжко стало гадячанам… Не один козак поклав тут голову за волю рідного краю. Багато дітей козацьких посиротіло у цей день, не одна й дівчина у Гадячі буде побиватись, не діждавши свого милого з походу.

Забув Гетьман завчасно подати Бурляєві помочі, і притиснув Вишневецький Бурляя з рештою гадячан до ставка, намагаючись всіх потопити.

Бачить з другого боку ставка славний Морозенко, що вскочив Бурляй у тяжку пригоду і анесилюється, одбиваючись од дужчого ворога, та й гукнув він до своїх козаків:

— Глянте, пани-брати: гинуть наші на тім боці! Зрятуємо братів!