Режин Дефорж - Анна Киевская

Бланш де Шовіньї, прочитавши листа, стояла навколішки перед королевою і дивилася на неї сповненими сліз гарними очима.

— Ох, не покидайте нас, королево! Що буде з нами без вас?

— Твої сльози зворушують мене, дитино моя. Витри їх, сама ж бачиш, ще я щаслива.

— Візьміть мене з собою!

— Якщо король дозволить, я візьму тебе, моя голубко. Будеш моїми очима, бо невдовзі я вже нічого не бачитиму.

Філіпп, отримавши Вільгельмового листа, страшенно розгнівався й пригрозив розірвати недавно укладений мир. Дружина його, королева Берта, яка ніколи не любила свекрухи, зауважила йому, що нейтралітет нормандців щодо Вексена куди важливіший, ніж задумана подорож. Король досить легко згодився з нею, особливо коли довідався, що це нічого йому не коштуватиме: Анна володіла чималими багатствами, які їй подарував іще за життя Рауль де Крепі.

Філіпп згодився, щоб Анна вирушила в дорогу наступної весни.

Про свої два роки, проведені в Палестині, Рицар у масці нічого не розповів, хоч як цього домагався Вільгельм та його барони. Пилип лише запевнив їх, що ні разу не зганьбив своєї честі й що поцілував гроб Господній. Він привіз у золотій скриньці порох із цього гробу й вручив скриньку герцогові-королю.

Після бенкету, влаштованого на честь повернення Пилипа, Вільгельм забажав поговорити з ним віч-на-віч. Герцог сказав другові, що дуже радий бачити його живим і хотів би назавжди залишити його в себе. Щоб іще дужче зміцнити їхні зв’язки, Вільгельм запропонував йому руку однієї зі своїх дочок. То була велика честь для Пилипа, і він саме так це й зрозумів. Пилип укляк на одне коліно й, не приховуючи хвилювання, відповів просто:

— Вельможний королю, ніхто не був такий великодушний до мене, як ви. Невже ви бажаєте пов’язати долю однієї з принцес із долею бідолашного мандрівного рицаря, що має лише коня та зброю, якою завдячує вашій доброті? Я не виявив би вам своєї вдячності й любові, коли б не згодився прийняти те, що пропонує мені ваша дружба. Але ви й так заплатили мені дуже багато за все, що я робив для вас тільки тому, що ви ставилися до мене, як до… брата.

— Ти сказав правду, я ставлюсь до тебе, як до брата, тож і хочу вшанувати тебе, як брата. Ти не бідний, бо сьогодні я відписав тобі в подарунок замок у Серізі, землі й маєтки, що належать, до нього, а також великі володіння в Англії. Мій майбутній зять має бути гідний свого нового титулу.

— Ваша величносте, ви робите мені великий подарунок, але я не можу його прийняти.

— Ти ображаєш мене. — Я не можу його прийняти, — повторив Пилип глухим голосом. — І ви це самі знаєте.

Вільгельм теж розхвилювався, довго дивився на друга, а тоді промовив:

— Даруй мені. Я хотів випробувати тебе, пересвідчитися, чи ти її не забув.

— Королю, там я намагався забути її то в молитвах, то в найбруднішій розпусті, то навіть у кривавих бійках. Та не зміг. Один святий чернець звільнив мене від моєї присяги, але все марно, зробити це може тільки вона.

— Отже, ти й досі кохаєш її, незважаючи на час…

— Час тільки зміцнив моє кохання. Якби вона навіть дуже постаріла і чоло вкрилося зморшками, я все одно впізнав би новгородську княжну.

— Новгородську… І ти не забув про те місто?

— Я багато подорожував, але кращого міста й привітніших людей ніде не бачив.

— Хотів би туди повернутися?

Перше ніж відповісти, Пилип, схвильований, довго мовчав.

— Без неї?.. Хіба ти, королю, не розумієш, що те місто було найкраще, бо схоже на неї, бо горде й вільне, як вона? Новгород без княжни — це вже не Новгород, а звичайнісіньке місто.

— Гаразд. На ось, це вона тобі передала.

Коли Пилип узяв перстень, подарований Анні ним-таки стільки років тому, йому здалося, що він ось-ось помре від щастя. Вільгельм, побачивши, як Пилип скам'янів на місці, занепокоївся.

— Друже, отямся!.. Гадаю, ти не розкиснеш, мов жінка.

По срібному Пилиповому обличчю покотилися сльози. Вільгельм підвівся й відв’язав маску на другові. З’явилося нещасне порубцьоване обличчя. Герцог обійняв Пилипа й заплакав разом з ним.

— Брате мій, королева Анна запрошує тебе до себе. Вона хоче помолитися на могилі своєї матері. І бажає, щоб ти супроводив її в дорозі.

Грім не вдарив би з більшою силою, ніж ця звістка. Пилип укляк на землю, мов скам’янілий. Вільгельм став навколішки біля нього й почав молитися.

Повернувшись додому з Вернея-Етрана, Анна стала готуватися до подорожі. З допомогою Аделаїди де Ла-Ферте і Бланш де Шовіньї вона давала лад своїм речам, переглядала сукні й прикраси. Анна залишила синові Філіппу свою Пречисту діву Новгородську, з якою ніколи не розлучалась і якою так дорожила.