Юрій Мушкетик - Яса. Том 2

Козак вклав тестамент назад у скриньку, засунув її за пазуху.

Коли запорожці розтриножили коні, почали укладати в тороки Сироватчину мізерію, Філон, який весь цей час стояв замислений, задивлений у щось, зупинив їх.

— Не треба, — сказав тихо. — Стане мені в пригоді. Я лишусь тут.

Козаки не одмовляли його. Попрощалися, повідали на коні й поїхали. Філон трохи провів їх, довго дивився вслід. Запорожці, здавалося, пливли у високих травах. Їхні постаті зменшувалися на очах, ось вони на мить зупинилися, повдягали на ратища шапки, помахали йому. А тоді припустили коні й помчали, вже не оглядаючись. Здавалося, то тільки чорні шапки котяться до обрію. В цю мить колюча, мов огонь, думка стрельнула Філонові в голову: забув попросити в козаків трута. А свій сьогодні ранком згубив. Він аж рвонувся навздогін та й зупинився. Що міг удіяти — запорожці вже не помітять знаків, не почують голосу.

Вдаривши в досаді об долоню шапкою, спустився вниз, у балку. Зупинився під в’язком, розглядався. Тут мав жити. Біля самої землянки помітив прикладену дерном пічечку, знявши кунтуш, одклав убік дернину, розгріб попіл. Він був уже холодний. Філон хотів підвестися, як раптом на самому дні пічечки побачив маленьку жарину. Відкрита подихові вітру, вона на мить заясніла, а далі почала швидко зменшуватися, поступатися місцем попелясто — сірій паморозі, котра стискувала вогник з усіх боків. Філон вхопив жарину лівою рукою, почав щосили дмухати на неї, а правою скуб вовну з шапки, збирав розкидане біля дверей бадилля й сіно. Поклав вуглину на підпал і дмухав легенько, боячись загасити іскру, що ледве мріла. Здавалося, вона ось — ось згасне.

Вона й справді згасла. Але за мить, коли червона крапка щезла навіки, затріщала вовна, відтак з неї вискочив маленький вогняний чортик і вхопив червоними зубами бадилину. Бадилина спалахнула, підпалила сусідню — загорілася вся купка. Філон кидав наверх більші бадилини, очерет, хмиз. Тепер не боявся, що не зможе подати вість: триматиме жар в ямці на могилі, а тим часом виварить у попелі губку.

Впоравши вогонь, давши йому вдосталь харчу, знайшов у кузі сокиру й, роззувшись, поліз у лози. За якийсь час ніс на могилу чималу в’язку сушняку. Поклав його на чорнім згарищі, а сам приклав до чола руку, дивився в степ. Тільки не в козачий бік, а в кримський, татарський. Йому ще раз пригадалися Сіркові слова: «Святе місце — чати. Найсвятіше на всій Україні!»

1970–1974 pp.;

1984 р., 1985 р.

Фірман — указ ( тур .).

Антецесор — попередник ( тур .).

Фарсах — міра довжини, 4 км ( тур .).

Кибла — напрям на Мекку ( тур .).

Передмістя Адріанополя.

Селямлик — чоловіча половина будинку ( тур .).

Асесбаші— вищий чин у яничарському війську, виконував також поліційні функції ( тур .).

Біраллах! — Бог єдиний! ( тур .)

Гелійор — йти ( тур .).

Беса — не забувай про звичай гостинності ( тур .).

Кьопек — собака ( тур .).

Юрю! — Проходь! ( тур .)

Улу-Деніз — Гниле море ( тат .).

Ізор — сукня з двох шматків полотна ( тат .).

Яйла — гірське пасовище ( тат .).

Гяур оглу — християнське кодло ( тат .).

Тум — народжений в неволі від невільників — християн ( тур .).

Каймакам — управитель округи ( тур .).

Рогожа з молодої липи.

Пелікани.

Шаріат — релігійне право мусульман ( тур .).

Бісмілла — в ім’я Аллаха ( тур .).

Вай кьопек! — От собака! ( тур .)

Йок — ні ( тур .).