Дмитро Білий: Шлях Срібного Яструба

— Може, дійсно, влаштуємо чесний бій? — промовив Атей, намагаючись посміхнутися.

Амазонки ще хвилину повагалися. Нарешті Томірида рішуче сказала:

— Добре, скіфе, ми будемо битися прямо зараз, біля вогнища, — озирнулася на дівчат і додала беззастережно, — і першою з ним буду битися саме я.

Томірида нахилилася над Атеєм і швидко перерізала мотузки, якими він був зв’язаний. Хлопець ледь підвівся, розминаючи закляклі руки. Томірида взяла свій шолом, до якого був прикріплений хвіст лисиці, уважно подивилася на нього і щось прошепотіла. Атею здалося, що вона шепоче молитву, звернену до духу Лисиці — покровительки свого клану. Він помітив, що такі ж руді лисячі хвости були й на шоломах інших двох дівчат. Томірида наділа шолом, старанно застібнула ремінці й витягла довгий сарматський меч. Атей трохи невпевнено озирнувся, шукаючи свій акінак.

— Ось твій меч! — Орія підійшла до нього, простягаючи акінак. Атей із легким вдячним поклоном прийняв меч і повільно витяг його з піхв. Оздоблене турячою кісткою руків’я несподівано легко лягло на долоню. Відчувши у руках зброю, Атей стрепенувся. Меч випромінював стримку силу. Він згадав, як батько розповідав, що цей меч зробили із крижаного струменю для їх роду самі скіфські боги. Слабкість і втома миттєво залишили хлопця. Тепер він був готовий до бою. Атей ще ніколи не бився по-справжньому на мечах, але добре пам’ятав декілька уроків, які дав йому батько. «Наш скіфський меч — акінак — коротший за сарматські чи готські мечі, але немає більш зручної зброї, якщо бій відбувається у тісняві або один на один, коли потрібна швидкість і вправність. Ти завжди переможеш, якщо сам перетворишся на меч», — згадалися Атею батькові слова…

Лаена й Орія підкинули декілька оберемків хмизу у вогнище. Полум’я спалахнуло з новою силою. Томірида виглядала досить грізно в бойовому обладунку. Атей навіть помітив, як палають її очі під металевим забралом шолома.

Томірида декілька разів махнула мечем. Довге зігнуте лезо зі свистом розсікло повітря.

— Я, Томірида, воїтелька клану Священної Лисиці, викликаю тебе, скіфе, на смертельний двобій! — дзвінким голосом вигукнула вона.

Атей позіхнув і стиха промовив:

— Я, Атей, син Аріанта, з роду сколотів, приймаю твій ВИКЛИК!

Амазонка підстрибнула до нього і з усієї сили нанесла удар. Удар довгого сарматського меча несподівано виявився надзвичайно сильним. Атей ледь встиг підставити меч під вороже лезо й відскочити вбік, ухилившись від наступного удару. Видно було, що Томірида дуже вправно володіла мечем, але вона занадто багато сили вкладала в свої удари, і Атею вдавалося уникати їх. Але йому приходилося більше оборонятися. Сарматський довгий клинок блискавкою креслив кола навколо амазонки, примушуючи хлопця відступати. Здавалося, лють надає Томіриді нових сил.

Лаена й Орія уважно дивилися на двобій. Атей не сумнівався, що вони щиро бажають поразки Томіриді. Лаена спиралася на довгий спис, Орія вчепилася у свій меч.

Атей все вичікував, коли випаде слушна мить для контратаки. Він відчував, що його правиця ледь втримує акінак. Томірида знову зрушила на хлопця декілька блискавичних ударів. Атей, відступаючи, зміг їх відбити, але, раптом, послизнувшись на вологій землі, впав навзнак. Амазонка підскочила до нього й занесла меч для вирішального удару. Атей в’юном відкотився вбік. Лезо сарматського меча вп’ялося у землю біля самого плеча хлопця. Атей миттю підхопився й щосили штовхнув амазонку плечем. Томірида впала на землю. Її шолом злетів з голови й покотився до вогнища. Амазонка намагалася захиститися мечем, але хлопець ударом ноги вибив меч у неї з рук і приставив лезо акінаку до її горла.

Ледь переводячи дихання, він прохрипів:

— Я, скіф Атей, переміг тебе, Томіридо, але залишаю тобі життя!

Томірида гнівно блимала очима, в яких вже блищали сльози розпачу. Вона повільно підвелася і зовсім невойовничо сіла біля вогнища, обхопивши коліна тремтячими руками. Орія підібрала її меч з землі і протягнула подрузі. Томірида тільки гнівно блимнула на неї заплаканими очима.

Тим часом Лаена рішучим рухом відчепила від свого широкого шкіряного чересу меч і підхопила спис, біля наконечника якого було прикріплено три лисячих хвости. «Це ж скільки лисиць вони пообдирали?» — подумав Атей і посміхнувся. Але Лаена й не думала відповідати посмішкою:

— Я, Лаена, донька Сая, викликаю тебе, скіфе Атею, на смертельний двобій! — рішуче вимовила вона і з силою вдарила списом об землю. Лисячі хвости стрепенулися, немовби на наконечнику списа спалахнули язики полум’я.