Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

На мить Хмельницький замовк і підійшов до гетьманського булавничого – одягненого у вишукані шати молодого козака з темно-червоною оксамитовою подушечкою у руках. Обережно поклав на ту подушечку булаву.

– Що ж, прошу всіх сідати на лави, – продовжив він після того.

Старшини з тихим гомоном і шелестом вбрання розсілися по лавах. Хмельницький теж зайняв своє місце, сівши у крісло навпроти присутніх, так, щоб мати з правої руки Виговського. Недбало виклав лікті на стіл.

– Нараду проведемо таким чином: спочатку пан генеральний писар розповість нам усі переміщення наших військ і ворога за останній час, потім я викладу деякі свої міркування, після чого нагоду висловитись буде мати кожен бажаючий. Прошу вас, пане Іване!

Виговський, не примушуючи себе запрошувати двічі, піднявся і, відкашлявшись, почав промову:

– Що ж, я розумію, сказане мною в чомусь повторить відомі панству факти, але прошу зрозуміти – усе робиться для того, щоб ми могли ясніше уявити собі картину на театрі бойових дій цілком, а за тим і прийняти найбільш правильні рішення для проведення майбутніх дій нашого війська. Тож з вашого дозволу почну з подій місячної давнини.

Після збору на Масловому Ставу Чигиринський, Переяславський, Черкаський, Ічнянський, Борзенський, Канівський, Корсунський, Київський, Прилуцький, Миргородський і Ніжинський полки, загальною кількістю війська у шістдесят тисяч козаків вирушили з Божою допомогою через Рокитне, Паволоч і Погребище на Калинівку і Хмільник, а далі на лінію Остропіль, Гончариха, Стара Синява, де й зайняли позиції, не дійшовши двадцять миль до Костянтинова. Звідтам ми просунулися до Пилявців і перенесли ставку в цей замок. Хочу одразу сказати, що таке місцеположення війська було вибране не випадково, а чому саме, я розповім пізніше.

Одночасно з полками під проводом його ясновельможності, в Прилуці на Брацлавщині було проведено збір полків, підпорядкованих правобережному костирському гетьману Кривоносу, тобто Уманського, Білоцерківського і Вінницького. Загалом ці полки нараховують у своєму складі ще близько чотирнадцяти тисяч козаків. Першого серпня вони оволоділи Костянтиновом, довершуючи раніше розпочату кампанію по захвату максимально можливої кількості фортець і укріплених пунктів від Острога до Бару, від Кам'янця до Коростеня. Отже, маємо цілком контрольовану ситуацію в усіх районах перебування нашого війська. Невідомою досі залишається кількість орди Іслам-Ґерая, що її він повинен привести нам на допомогу згідно договору. Хан чомусь не поспішає дотримуватись його статей, і маємо на даний час лише якихось шістьсот шабель татар під проводом Султан-мурзи, з тих, що їх було залишено ще після наради в Білій Церкві при ставці його ясновельможності пана гетьмана. Затримка з прибуттям хана багато в чому сплутала наші карти, шановне панство, тож, як багато хто з вас пам'ятає, ми вимушені були вдатися до перемовин з польськими комісарами-радцями, що їх запропонували вони самі. І хоч умови, поставлені Варшавою, нам були принизливими і не гідними жодної уваги, переговори все ж виграли для нас деякий час, украй необхідний для нас час! Бо коли посли гетьмана України мусіли вислуховувати відверті погрози і намагання повернути козацьке військо якщо й не до ординацій при Масловому Ставі, то принаймні до Переяславської або Куруківської комісії, нами було проведено колосальну роботу по впорядкуванню, озброєнню і оснащенню харчами і припасом усього нашого новоствореного війська. Дещо прояснилася й позиція татар, і якщо їх досі немає в нашому таборі, є цілком реальна надія побачити їх у найближчий час. Посли від хана, які були в нас кілька днів тому, передали вибачення Іслам-Ґерая за недотримання статей угоди і пояснили запізнення великим бусурманським святом, котре носить назву шабан і святкується у восьмому місяці за поганським календарем.

Тепер повернімось до причин розташування військ під Пилявцями. Першою з наших цілей було і залишається донині не віддати ініціативу і право вирішувати, де відбудеться битва, до рук ворога. Саме тому було вирішено покинути район Гончарихи, одночасно відізвавши полки Кривоноса від Росолевецької переправи і реґімент Нечая, який до цієї пори утримував фортецю в Костянтинові. Ми розраховували, що відступ від Костянтинова і Росолевецького перевозу надихне ляхів на розгортання наступу й утримає їх від думки ставати табором поблизу Костянтинова, що було нам зовсім не на руку, з огляду на перевагу поляків у кавалерії. З цією ж таки метою польській передовій сторожі було дозволено безборонно розігнати наші передові чати під час їх пересування від Костянтинова до Пилявців. Натомість розташування на ділянці, що її ми залишили панам комісарам на лівому боці Пиляви, підходить нам значно більше. Тепер ми вже можемо з переконанням казати: відступ від Костянтинова дав свої плоди, польське військо прямує на Пиляву. Як здачу Росолевецької переправи і Костянтинова, так і втечу наших розбитих чат ними було розцінено наступним чином: козаки перелякані кількістю їхнього війська і не мають жодної надії протистояти їм.