Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

І лише одна подія сколихнула неспішний плин життя в селі. За тиждень після Зелених свят принесли швидкі коні до Комані невеликий ридван, оточений почтом із двох десятків озброєних козаків. Єдиною пасажиркою загадкового ридвана була висока моложава жінка, одягнена в жалобний наряд. Повільно пройшла вона по селу, тримаючись за руку стрункого юнака в довгополому козацькому каптані з відкинутими назад рукавами. Повним суму поглядом намагалася заглянути в очі незвиклих до уваги вельможного панства селян, немов хотіла їх запитати про щось, але не наважувалась і йшла все далі й далі. Час від часу людям здавалося, що пані ледве тримається на ногах, і лише рука козака, на юному обличчі котрого ледь-ледь почали пробиватися перші вуса, утримувала її від того, щоб впасти знесилено на вкриту жовтуватим пилом вуличку. На якусь хвилину вона зупинилася біля господи Петра Хліба, тієї самої, котру більше од інших пошкодили минулої зими ляхи, зі стін якої Петро, поправляючи їх навесні, виколупав кілька десятків важких мушкетних куль. Тремтячими руками вхопилася за низький, порослий пагонами квасолі тин, і деякий час так і стояла, доки юнак, що супроводжував пані, не обійняв її й не повів далі.

– Ходімо, мамо, ходімо…

І лише на вигоні над селом, там, де дерся вгору звивистий шлях до Новгород-Сіверського, вона зупинилася надовго, попросивши сина зачекати на неї біля ридвана. Не менше години стояла вона, вдивляючись в обрій, над яким, пофарбувавши його червоним, висіло готове вирушити в нічну мандрівку далекими землями сонце. Відшукувала очима кожний кущик, дрібну билинку, найменшу деталь краєвиду, намагаючись довіку зберегти в пам'яті картини місць, де зустрів свою загибель милий її серцю чоловік.

– Спи, мій любий, – шепотіли її вуста. – Тепер ти можеш відпочити від праць. Тепер тебе не пожене в морок і заметіль твоя немилосердна доля. Тепер ти маєш спокій, котрий заслужив…

І лише з останніми променями сонця, коли на буйні трави впала важка холодна роса, повернулася вона до ридвана. Цвьохнув батіг, і гарячі коні понесли геть від здивованих жителів села Комань дивну пані та її мовчазний почет. Понесли, щоб більше ніколи не повернути в дорогі її серцю місця.

29 березня 2008 року

Exquisitissime (лат.) – відмінно.

Веліце (заст.) – дуже, вельми, вкрай.

Волейна потреба (заст.) – війна, генеральна битва.

Virtus domine (лат.) – вельможний пане.

Бинамній (заст.) – аж ніяк, ані трохи.

Бандолет – короткий карабін, який нагадував великий пістолет і використовувався у кавалерії, зокрема рейтарами.

Лоріка, каліги, піаум, скутум (лат.) – відповідно: панцир; солдатські чоботи; дротик з чотиригранним древком; щит.

Senatus populus que Romano! (лат.) – Іменем сенату та Римського народу!

«Дванадцять апостолів» – так жартівливо іменували в європейських арміях епохи ренесансу солдатську перев'язь з прикріпленими до неї дванадцятьма дерев'яними циліндриками, у кожному з яких знаходився виміряний заряд пороху, що було потрібно для більш швидкого перезаряджання зброї під час битви.

Якірці – невеличкі вістря з гартованої криці, призначені для пошкодження кінських копит під час захисту від комонних атак. Були схожими на ногу птаха й влаштовані так, що під час розкидання завжди спрямовували ся догори одним з гострих кінців.

Чарухи (тур.) – постоли, домашні туфлі.

Олександр Бруханський під час означених подій займав посаду полковника Білоцерківського полку реєстрового козацтва, на яку був призначений польською владою.

Dolor (лат.) – біль.

Patientia (лат.) – терпіння.

Саме так в «Історії Русів» описується страта гетьмана Острянині і його старшини після поразки очолюваного ними повстання. Цілком ймовірним на думку автора є більш раннє джерело, з якого взято такий детальний опис злодійства польської влади над повсталими козаками.

Куша (заст.) – арбалет.

Signum stupidiatis (лат.) – відзнака за дурість

Co modo (лат.) – таким чином.

Pro bono publico (лат.) – задля загального блага.