Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

Одразу ж по прибутті до Сокаля, блискучий князь отримав запрошення Яна Казимира на обід і приватну розмову. Пробігши очима листа з королівською печаткою, він здійняв очі на посланця, котрий доставив запрошення:

– Тобто мушу розцінювати це не як запрошення на бенкет або військову раду за участю решти рейментарів, а лише як приватне запрошення?

– Саме те його величність і мав на увазі, надсилаючи вам листа, князю, – поштиво схилив голову королівський камергер, у якому Богдан Хмельницький неодмінно б упізнав свого вірного помічника і резидента, котрий ось уже стільки років був найкращим агентом з усієї добре розгалуженої шпигунської мережі козацького гетьмана.

– Але чи не доречніше було б скликати принаймні коронних гетьманів і кількох командирів найбільших надвірних магнатських військ?

– Усьому свій час, князю, – прикрив повіками очі Верещага. – Сьогоденне запрошення має на меті продемонструвати особливе ставлення до вас його величності.

– Добре, – якщо Вишневецькому й полестила така заява, він не виказав цього жодним рухом або зміною інтонації. – Я буду у короля в призначений час.

Ян II Казимир, останній представник польської королівської династії Ваза, прийняв князя Вишневецького на порозі великої зали замку, прибраної так, як личило бути прибраними королівським покоям – різнобарвні вітражі у вікнах, вишукані меблі, задраповані шовком стіни і десяток палаючих свічок у золотих шандалах, призначені компенсувати нестачу світла в замку, котра давалася взнаки навіть сонячного літнього дня. Король з широкою посмішкою ступив назустріч князю і, приклавши руку до грудей, мовив глибоким оксамитовим голосом:

– Радий бачити вас, шановний князю. Прошу, проходьте і розташовуйтесь так, щоб вам було зручно. Зараз нам сервірують стіл, тож зможемо закусити, випити чудового вина і обговорити останні події. Мене надзвичайно цікавить думка із цього приводу людини, відомої в Речі Посполитій як ревний захисник наших славних традицій, а крім того, блискучий стратег і захисник Збаража.

– Дякую, ваша величність, – церемонно, але з прихованою у рухах самоповагою схилив голову Вишневецький. – Як вам відомо, мною завжди керувала лише любов до вітчизни та ненависть до її ворогів. От і сьогодні я тут не лише тому, що мене покликав ваш наказ про створення посполитого рушення. Значною мірою мене покликало власне серце. Залишається лише радіти, що ці два поклики спрямовані до однієї цілі, а отже, будуть керувати мною, подвоюючи моє бажання отримати перемогу.

– Перемогу, на яку ми усі заслуговуємо після тієї роботи, котру виконали заради того, щоб тут зібралася така кількість найкращого в Європі війська.

– Ваша величність як завжди має рацію, – стримано посміхнувся Вишневецький.

Він ковзнув поглядом по обличчю короля, і від допитливого погляду князя не заховалися сліди, залишені на обличчі Яна Казимира останніми роками, проведеними на королівстві під час зовсім не простого для Речі Посполитої періоду. І хоч пишний, шитий золотом, французький костюм короля виглядав блискуче, він не міг приховати сутулуватості плечей, у які король немов бажав втягти голову, ховаючись від сотень проблем, котрі поставали перед ним і Польщею завдяки зграям жадібних до польських завоювань сусідів. Гострі проникливі очі короля під воронового крила перукою і високим чолом усе ще палали розумом і енергією, але під ними вже залягли темні тіні і глибокі зморшки. І взагалі, Ваза, котрий був молодшим за Ієремію Вишневецького усього на якихось три роки, виглядав якщо і не старцем, то принаймні людиною досить потріпаною життям, старшою за князя десь на добрий десяток літ. «От і Річ Посполита, – чомусь спало на думку Ієремії Вишневецькому, – схожа на свого короля – така ж виснажена і жалюгідна, хоча поки що приховує це під пишнотою вбрання і дорожнечею деталей умеблювання».

– Перемога буде нашою, і нашою по праву, – сказав князь уголос, всаджуючись в крісло, на яке йому люб'язно вказав Ян Казимир.

Король сів навпроти і, підхопивши з невеличкої, вкритої позолотою таці тонконогий кришталевий келих, наповнив темним червоним вином.

– Прошу вас, пригощайтеся, – вказав він Вишневецькому на другий келих, точну копію першого, котрий стояв навпроти князя, – вважаю, що келих легкого вина перед трапезою не тільки не завадить, а й слугуватиме для збільшення апетиту і покращить процес засвоєння їжі.

– Дякую, – просто сказав Ярема і пригубив свого келиха. – Ви, ваша величність, натякнули в листі-запрошенні на те, що воліли б обсудити наодинці зі мною деякі аспекти майбутньої кампанії, тож готовий вислухати вас уже зараз.