Юрій Мушкетик - На брата брат

Ні, Матвій не обманювався щодо власної персони, поціновував себе гранично тверезо та точно: звичайний козак невеликої вроди — чоло високе, ніс з горбинкою, трохи завеликі вуха й вузькі губи (давно відгадав і знав: Федора не любить цілуватися з ним саме через ті губи), чуб рідкий, але ще тримається, на відміну від молодшого за нього Супруна, в якого на голові вже чималі плеса, а вуса густі, пишні, шовкові: вигляд має простенький, мужицький, ні понурий, ні веселий, більшою мірою мовчазний, ніж говіркий, впертий, достоту обережний, проте має й чималі чесноти: до ката працьовитий, чіпкий, добрий, відданий сім'ї та родині, майже непитущий, ощадливий, а основне — розумний. Не розумака, не мудрагель, просто чоловік дошпетний, проникливий, пам'ятливий, ще й грамотненький, і ту свою грамотність користає на всю силу. Розчовпає будь — яку справу, розплутає будь — який клубок. Матвій на десять років старший Федори, але різниці в роках майже не помітно: виглядає молодо, свіжо, надто молоді в нього очі, та ще й добрі, ось це Федора відмітила давно. Матвій вельми поціновує Федору, особливо її шляхетність; все оце: постільні лиштви, змиті дитячі голівки, шаплики з літеплом щосуботи, у які спочатку лінувався лізти, а тепер купається залюбки, занавіски на вікнах, канупер, ласкавець, любисток, лаплахи в кухлях відповідно до пори року, урочистість і побожність у свята — від неї, з попового дому; з нею мовби ступив на вищий щабель життя. Матвій вельми вдячний їй за це, пишається малжонкою, палко її кохає, дякує Богові та долі, що послали йому таку дружину, і трохи, в імлистій, притемненій глибині боїться якогось перестріту, чогось невідомого — аби не довелося платити чимось надто великим за це щастя. З Федорою змінився увесь триб Матвієвого життя, зникла колишня дрібна ощадливість, яка межувала з скнарістю, Федора його переконала, що вони можуть жити в достатку, не шикуючи, але й не відрізаючи від кожного шматка, інакше навіщо й живуть, на той світ з собою нічого не візьмеш, а дітям вже є що залишити.

Двічі Катеринка засинала на плечі, двічі клав у ліжечко, й вона прокидалася, починала пхикати, врешті заснула. Укутав її маленьким ліжничком, попідтикав його, роздягнувся, ліг у ліжко… Федора вже спала. Він не одважився будити її. Почалапав у куток і дмухнув на лампаду.

Прокинувся не знати від чого. Мацнув рукою — Федори поруч не було. Повернув голову праворуч — кімната була затоплена місячною повінню, місячне сяйво потоками лилося у вікно, і в тому зеленому сяйві стояла біля вікна висока гнучка постать. То була Федора — гола, руками обійняла себе за плечі, місячне сяйво струменіло по ній, а вона похитувалася з боку на бік. Матвій хотів окликнути її й боявся, дихав важко, підвівся, доторкнувся долонями до гарячих плечей.

— Чого ти?

Вона затремтіла й похлинулася плачем:

— Тужно мені…

— Ну… чого тобі тужно, мила?

— Не знаю… Тужно…

Знала. Іншого життя хотіла, інших рук на плечі.

— Нікому не тужно, а тобі… Пройде, — і гладив плечі, стан… — А сорочка де?

— Блохи…

Вже не дошукувався правди, пестив і повісив Федорі на шию намисто з галагузьких перлів, а по тому кохав спрагло, палко, грубо, вона ж ледь відповідала, але йому вистачало й того.

Наступного дня, з самого ранку, шаткували капусту — Матвій поспішав запорати господарські справи, адже по кількох днях мав від'їхати до Чигирина, до канцелярії, п'ять вигострених до жаскості ножів змагалися з п'ятьма не менш гострими жіночими язиками — два язики дружин підсусідків і три підпомічників, Федора подавала напівсухий, у сніпках кріп, яблука: вимочені в капусті, вони тугі й запахущі, й аж п'янкі, і керувала всім; дарма що городяночка, вміла майже все і всьому давала лад. Нагиналася за вишневими гілками з попаленим осінню листям, і її крутий стан вабив та полохав Матвіїв зір, запарубкувавши допізна, всією нерозтраченою чоловічою невгамовною силою линув до дружини, чим аж набридав їй.

Дениско об'ївся хряп, Матвій відняв кілька й нагримав на нього — боявся, аби не занедужав на живіт, за дітьми вболівав душею, дужче, ніж дружина, — великою білою качалкою стоптував у діжки капусту — що дужче її стопчеш, то смаковитішою буде. Капусти потрібно багато, зима довга, сім'я не маленька, а ще ж зимою повезе в подарунок старшим канцеляристам, знайомим старшинам, про Матвійову — Федорину капусту — поголос на всю генеральну канцелярію. Докінчували соління наступного дня після обіду, а надвечір завітав жаданий і несподіваний гість — Супрун, їхав з Чигирина, куди возив якусь цидулу від полтавського полковника, й завернув на хутір.