Проте обидва вони борються за єзуїтство в Польщі. Скарга з Варшави, Соліковський зі Львова.
І поки що більше нема кому… Кардинал Вармії Гозій, який після Тридентського собору увів перших єзуїтів до Польщі, помер; примас Пшерембський безсилий: познанський синод не дозволив йому впровадити до Познаня товаришів Ісуса. Не бажає їх і львівський клір. А що, коли б удатися до світських авторитетів? І взяти собі на допомогу нечисту силу. Авжеж…
Архієпископ вийняв з шухляди жменю ляльок–чортів у довгих штанях і високих капелюхах, підкинув їх, спіймав — ex, хлопчики ви мої моторні! Бургомістр має ціпаків, катів, а я вас, вас! Єдиний Бог, він держить у руках своїх небо і пекло, і нам, своїм намісникам на землі, велів користуватися послугами небесних і пекельних сил. Посміхнувся і почав розставляти ляльок–чортів на столі. Одного — поруч з макетом катедри, другого — біля Успенської церкви, третього — коло палацу польного гетьмана Жолкевського на південній лінії Ринку. Повсилював шнурки у просвердлені в столі дірки, зібрав кінці в долоню, щоб почати гру, яка завжди навіювала йому добрі думки й ходи, та раптом опустив їх, знову сягнув рукою в шухляду і вийняв звідти ляльки: зображення Станіслава Жолкевського і молодого поета Шимона Шимоновича, який на коронаційному сеймі виголосив вітальну оду королеві.
— Вас треба впрягти в роботу, — сказав уголос, поставив ляльки на стіл і до кожної присунув по чортові. — Або ні… — Ще раз рвучко витягнув шухляду і вийняв найбільшу зростом ляльку. — Ось так. — Соліковський поставив її посередині столу, відшпурив чортів, які мали опікуватися Жолкевським і Шимоновичем, переніс гетьмана й поета до найбільшої ляльки. — Я сам займуся вами, — промовив до свого автопортрета. — Сам.
Він підійшов до дверей і посіпав за шнурок дзвоника.
— Запроси йогомость польного гетьмана і пана Шимоновича до мене на вечірню гербату, — наказав міністрантові. [70] Служник католицького священика.
…Сорокарічний здольний войовник Станіслав Жолкевський цьогорічної весни за наказом канцлера Яна Замойського став на чолі війська і, розгромивши під Краковом габсбурзького претендента на польський престол архікнязя Максиміліана, повернувся до Львова з титулом польного гетьмана.
Думний своїм першим воєнним подвигом і високим званням, молодий гетьман уже встиг зважити собі ціну, він тримався перед Соліковським незалежно, а зрештою, поштиво: на догоду архієпископові підхвалював, смакуючи, густо–червону мальвазію, подану гостям до чаю.
— Божественний трунок, амброзія! — приговорював, очікуючи ділової розмови, чей же не на посиденьки запросив Соліковський його і Шимоновича. — А втім, ми погані смакоші: китаєць розуміється на чаю, турчин — на каві, московит — на горілці, а поляк п'є все і хвалить…
— Ну ні, поляк на пиво має смак, — заперечив гетьманові Шимонович. Серед присутніх поет був наймолодший, проте вже мав досить гучну славу: за прикладом Кохановського він писав не тільки латиною, а й рідною мовою. — У нас пиво найкраще. Покійний папа Григорій, він був якийсь час, як вам відомо, легатом у Польщі, вигукнув, лежачи вже на смертному ложі: «О santa piva di Polonia!» [71] О божественне польське пиво! ( італ .)
. Правда, отці його не зовсім добре зрозуміли і почали молитися до святої Піви, щоб повернула папі здоров'я.
Жолкевський стримано посміхнувся, він любив жарти свого молодшого колеги; Соліковський спідлоба глянув на поета, вловив його іронічний погляд і смиренно опустив очі, готуючись до серйозної розмови.
— Я чув, — повернув голову до гетьмана, — що ви розпочали будувати в Жовкві фортецю, перед якою іграшками здаватимуться Олеський і Луцький замки…
— Так… І жити там буду. Тісно у Львові та й почет ніде тут тримати, а який то гетьман без особистого війська…
— Як архієпископ — без орденського воїнства, — Соліковський повертав розмову в потрібне йому русло.
— Не можете скаржитися, ваша ексцеленціє… У Львові кого тільки нема: бернардини, капуцини, кармеліти, домініканці…
— Лютерани, кальвіністи, аріани, — продовжував з іронією перелік архієпископ. — І православні, вашмость, і православні, — додав з притиском, злий вогник зблиснув в очах і пригас. — А ті запровадили своє антихристське братство і виповіли війну апостольській церкві… І їй важко: бернардини ходять з вертепами; капуцини гарну капусту викохують, босі кармеліти вміють добре жебрати, а воювати з віровідступниками нема кому.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу