Гетьман їхав попереду своєї хоругви на білому яблукастому коні. Він був понурий, пригнічувала його пролита братня кров, а ще більше — відчуття цілковитої залежності від Зигмунта III і Петра Скарги. Жолкевський не хотів домашньої війни, а мусив стати пацифікатором Речі Посполитої, гетьман наперед бачить програш, а все одно незабаром вирушить із своїм військом на Москву, він знає, що єзуїти, проти яких виступили рокошани, за рік–два обплутають щупальцями всю Польщу, і стане вона жорстокою для самих поляків теократичною державою, але битву під Ґудзовом виграв для них. Хоробрий і славний воїн Станіслав Жолкевський став сліпим знаряддям у руках короля і Скарги.
Гетьман бажав тепер тільки одного — спочити біля дружини Регіни перед московським походом.
Засурмили сурми на всіх вежах Жовквійського замку, широко відчинилася брама, на баскому огирі в'їхав гетьман у дитинець і здивувався вельми: попереду двірської знаті й служб йшов назустріч переможцеві з хрестом у руці патер Лятерна — львівський єзуїтський суперіор без резиденції, який досі перебивався на квартирах у побожних католичок, права рука Соліковського.
Кров ударила до обличчя Жолкевському: з чийого повеління? Патер Лятерна підвів праву руку, щоб поблагословити регіментаря, ліву з розп'яттям протягнув уперед для поцілунку; Жолкевський зіскочив з коня і, минаючи патера, злий і рішучий, подався до гетьманського палацу: вже й Соліковський посягнув на свободу гетьмана? У дитинці запанувала напружена тиша.
З парадних дверей палацу вийшла в довгій чорній сукні пані Регіна — сама, без супроводу дам, вона підбігла до гетьмана і впала перед ним на коліна.
— Прости, мужу, мені страшно було без тебе… Але ж ти карав ворогів солідасів Ісуса, то до кого я мала звернутися за сповідником, як не до покровителя єзуїтів його ексцеленції Соліковського? А патер Лятерна спокій вселяв у мою розтривожену душу і напоумляв. Мужу мій, як шляхтянка шляхтича, благаю: втиши свою нехіть до святого Христового ордену, бо тільки його слуги надихнуть наш народ на боротьбу проти великого схизматицького світу, тільки вони зуміють вселити мужність і ненависть в серця наших воїнів, яких ти завтра поведеш на Москву!
Жолкевський нагнувся, щоб підвести дружину з колін, та вона схопила його за руки і, не встаючи, благала далі:
— Станіславе, сон мені приснився… Я бачила схрещені, немов рапіри, хрест і меч. Меч у твоїй руці, хрест — в отця–єзуїта. Поклянись мені на цьому місці, що даси згоду ввести до безбожного іудейського храму, якому не місце в християнському Львові, святих отців–єзуїтів, щоб вони дім свій мали, щоб ще один хрест звівся над нашим містом. Обіцяй, мужу, я не встану з колін, поки…
Жолкевський зрозумів: все це робота Соліковського. Зашморг затягнуто, відступати нікуди — сам знищив своїх союзників під Ґудзовом. «А хто зна, — подумав, — може, так і треба… Може, справді, єзуїти — перст Божий?»
— Встань, жоно, — мовив похмуро. — Встань. Я обіцяю.
…Сеньйор єврейської гміни Нахман Ізакович вийшов на галерею свого будинку, який заступав готичну, невисоку синагогу, притулену задньою стіною до міської зброярні, й перед мовчазним понурим натовпом розірвав на собі камзол. Плач і ридання дружно вдарились об мур гетто. Старі жінки зривали намітки з голів і рвали волосся, чоловіки били себе кулаками в груди, дівчата співуче голосили, підводячи над головами заломлені руки, перелякані діти верещали — лемент, якого не бувало й під час погромів, пронісся над усім містом і раптом стих: Нахман застебнув камзол.
— Браття, плач не допоможе, тільки один Бог, — він підвів руки й звернув до неба балухаті очі. — Ні одна сльоза хай не впаде більше з ваших вій, ні одна рука хай не сягне по камінь — влада прислала нам оцей страшний рескрипт, а всяка влада од Бога. Тож помолімся йому, щоб зм'якшив свій тяжкий присуд. Молімся!
Єврейська громада разом упала на коліна, шепочучи, викрикуючи й виспівуючи псалми Давида, припав обличчям до поруччя галереї і Нахман, та ненадовго, він випростався і вийняв з кишені магістратський рескрипт.
— Браття, слухайте всі, що з Божого повеління записано в цьому панствовому документі. В ньому записано, що євреям не можна мати в християнських містах своїх божниць…
— Ой вей, ой вей! — застогнав натовп.
— Ша! — викинув руку Нахман. — Рескрипт гласить, що італійський будівничий Павло Римлянин не міг збудувати нам цієї синагоги, бо як може християнин будувати єврейські святині? То коли він не міг збудувати, то, значить, не збудував, а коли не збудував, то її нема…
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу