Роман Іваничук - Четвертий вимір. Шрами на скалі

Я зайнявся Гулаком. Познайомився з його справою — це входило в мої обов’язки. Знаєте, я по–справжньому стурбувався: нам, за документами, прислали неабияку каналію! Сам імператор займався ним… Два місяці тому Микола І власноручно наклав резолюцію на рапорті Третього відділу про закінчення строку ув’язнення Гулака: «Комендант фортеці Троцькой хай заявить арештованому, що коли він усе відверто напише, то доля його полегшиться. Якщо й надалі буде впиратися — залишиться в казематі до виправлення». Далі йшли клопотання Троцького про звільнення названого в’язня — в мене склалося враження, що комендант заради власного спокою бажав його якнайскоріше позбутися… І врешті — припис про звільнення Гулака із Шліссельбурзької фортеці і такий ось наказ Третього відділу унтер–офіцерові жандармського дивізіону, який супроводжував крамольника в Перм: «У дорозі ти зобов’язаний їхати не зупиняючись, нікуди не заїжджаючи, крім поштових станцій, при цьому дотримуватися найсуворішого нагляду за в’язнем, не дозволяти йому входити в дорозі в будь–які стосунки із сторонніми людьми».

Запевняю, вам теж стало б вельми цікаво, що ж це за бестія, що за харциз прибув у ваше розпорядження! Я хотів поглянути на нього і наказав привести його до мене в кабінет.

Панове, моєму здивуванню не було меж: переді мною стояв не варнак, а витончений інтелігент, років під тридцять, короткозорий, лагідний, правда, очі його були ніби затягнуті льодовою плівкою — холодні й непроникні, і я тоді подумав, що нашій імперії почав загрожувати новий тип державних злочинців, з якими боротися буде все важче й важче, бо вони виступили зі зброєю, яка завжди матиме секрети, — розумом.

Із справою Кирило–Мефодіївського братства я вже був знайомий: справді, у таємній організації зібралися найосвіченіші малороси, подібно як великороси в гуртку Петрашевського — діло небезпечне. Та коли я глибше подлубався у протоколах, повірте, бозна–якого криміналу не побачив. Ну, захотілося їм федерації усіх слов’ян під берлом православного царя… Звичайно, не вашого розуму це справа, хай тим займаються державні мужі, але ж крамоли великої, самі бачите, тут нема. Закликали просвічувати народ — Господи, воно ж до того йде у всьому світі. Обстоювали скасування кріпацтва, а його нині вже й немає… І всі ж по тому списку розклеїлися, покаялися. Начальник Третього відділу Олексій Федорович Орлов сам був проти того, щоб ця справа стала надто голосною. Дивно, що ж хотів цей, який узяв на себе існуючі й неіснуючі провини своїх товаришів, роздув те все діло, не вимовив на слідстві жодного слова і прийняв на себе таку муку? Не збагну, не збагну… Їх два таких проходило по справі кириломефодіївців: Гулак і Шевченко. Правда, Шевченко — то інший фрукт, я не зараховую його до братчиків. Це отаман, з яким неможливо боротися: чим більшу кару йому вигадуєш, тим його армія стає сильнішою, бо ж слово не ув’язниш. Отаких треба душити маленькими, як кошенят, — поки сліпі. Я судив би не Шевченка, а Брюллова і Жуковського, які виростили його…

А цей… Першого разу я розмовляв з ним коротко, та й Гулак вельми скупий на слова. «Так», «ні», — от і вся його мова. Наступного разу я витягнув з нього більше. Сидів у Старій в’язниці навпроти Світличної вежі з кам’яними «мішками». Каземат мав вогкий, але порівняно з «мішком» — комфорт. На прогулянках познайомився з Семеном Олійничуком, який називав себе борцем за правду, з Гнатом Віщицьким — той хотів підняти повстання у Києві після подій у Галичині 1846 року. Осторонь тримався Шервуд–Вєрний — донощик на декабристів, який після розправи ставив цареві надто нахабні вимоги. І ще два контролери польського банку — ті фальшували облігації.

А взагалі Гулак полюбляв самоту. Поводився спокійно, покірно, тому, без відома Третього відділу, дозволили йому читати книги — математичні, їх привозив брат Олександр із Дерпта… Гулак юрист, а в гімназії нині викладає математику — там вивчив. А потім — під маркою літератури з точних наук — зібрав у казематі цілу бібліотеку, яку привіз із собою у Перм. Близько ста п’ятдесяти книг — юридичних, математичних, античних. Перекладав у тюрмі Евріпіда, вивчив кілька нових мов. Ми часто запитуємо про когось там: що він знає, але не цікавимося, чи він від тих знань став розумніший. Гулак же зайшов у тюрму енциклопедією, а вийшов енциклопедистом.

Однак тоді, панове товариство, я й не підозрював, що ця людина матиме для мене в житті таке значення. Гулак на одну мить викликав мій подив і тут же відштовхнув своїм холодом, я більше не мав бажання з ним зустрічатися, знав про нього лише з інформацій — письмових і усних.