Юрій Мушкетик - Гетьман, син гетьмана

— Там до вас відвідувач, але він глухий як тетеря, то ти кричи.

А тоді підходить до відвідувача, який все ще біля дошки, й каже:

— Я забув вам сказати: наш редактор глухуватий, то ви кричіть.

Вусань заходить до кабінету:

— Здра-стуй-те-е!

Борис прикладає долоні руркою до рота:

— Добро-го здо-ров’я-а-а!

Хлопці стовпилися в приймальні.

— Я прийшов до ва-а-с!..

— Ка-а-жіть чо-го-о!

Хлопці беруться за животи.

А ті звели ревисько, аж вуха закладає.

Врешті Борис щось зрозумів.

— Чого ви гримите?!

— А ви чого? Привикли тут на людей кричать!

Розпочалась сварка.

Розігрування, анекдоти, підколювання широко впроваджені в будні. Життя як життя. Після здачі номера йдуть у кафе, на свята, на іменини збираються в когось вдома. І чарка, і карти, і весела пісня.

Суворо й весело плинуть в одному потоці. Життя, воно неспинне.

Діна сказала:

— Сьогодні у метро двоє молодих людей, хлопець і дівчина, передавали одне одному твій журнал, щось читали і перешіптувалися.

Борис відчував маленькі гордощі і великий страх.

Приспів час Яринці йти до школи. Записали її в українську школу, яка стояла за два будинки від них. Триповерхову гарну школу, батьки її хвалили. Борис сказав Діні, що запише дочку в українську школу: «У дворі з нею діти розмовляють по-російському, в садочку — теж, нехай хоч у школі… щоб могла порозмовляти з дідом і бабою, і з твоїми — своїми прадідом і прабабою». Діна не заперечила. Записав. А коли першого вересня привів Яринку на навчання, виявилося, що школа — вже російська, за цей час перевели на російську мову. Довелося шукати іншу школу, поблизу були ще дві, але теж російські, й одна — російсько-українська, на уроках в українських класах вчителі (і то не всі) розмовляли з дітьми українською мовою, на перерві — російською. Але що там дивуватися, він вже не дивується, а тільки болить серце… Їм в українську редакцію також почали надходити папери російською мовою. Новий перший секретар ЦК зібрав апарат і сказав: «К нам із Москви приєзжают товаріщі і удівляются, что ми между собой говорім по-украінскі. С етого дня все будут говорить і писать только по-русскі».

Й полетіли папери в області російською мовою, а ті — в райони.

Знайшов іншу школу. Школа в далекому завулку, доводилося туди возити дитину через кілька прохідних дворів, через дві вулиці. Школа стара, якщо в тій, триповерховій, і спортзал, і реманент усілякий спортивний, то тут навіть глобус довоєнний, на ньому в Африці кілька білих плям — ще не були відкриті ті краї, і мікроскоп з тріснутим скельцем.

…Минуло півроку. А потім одного ранку Діна прибігла додому (вона повела Яринку) нажахана, очі повилазили з орбіт, тягла за руку зарюмсану дитину.

— Школа завалилася!

— Як завалилася?

— А так… Вона двоповерхова, впало перекриття, добре, що вночі, а не вдень, вбило тільки сторожиху.

Діна розпасіювалася, рознервувалася: «Оці українські школи тільки для старців». І було незрозуміло, хто винуватий, Борис чи хтось інший. Довелося возити Яринку тролейбусом у сусідній район, кілометрів за чотири. Зате школа — чудова. Одна з найкращих у Києві. Тут і вчителі особливі, двоє навіть з кандидатськими дипломами, велика бібліотека, всілякі олімпіади, змагання, ігри — і все українською мовою. І враз нагла чутка: школу розформовують. Батьки кинулися в райвно, райраду — скрізь з ними не хочуть говорити, скрізь мовчання і натяки: гніздо націоналізму, адже все — українською. Й тоді гурт матерів зібрався йти у міськком партії; батьки остереглися, знали, що це загрожує звільненням з роботи.

Пішла й Діна.

В приймальні — нікого, і вони зайшли до кабінету. Сталося так, що Діна зайшла першою й опинилася перед секретарем — тлустим, животатим, з великою головою і маленьким кирпатим — дірочками вгору — носом.

Діна ще не встигла виповісти мету їхнього приходу, як той налився буряковим соком: щоки, шия, навіть ніс і лоб, і закричав:

— Ти што, Сібіру захотєла, так будєт тєбє Сібірь, сволочная украінская буржуазная націоналістка!

У Діни в грудях піднялася крута, гаряча хвиля, й вона вихопила із сумочки паспорта, розкрила й тицьнула майже в червону пику: «русская».

Обличчя секретаря пішло плямами.

— Єщє хужє. Прєдатєльніца — прєдаєш свой великій народ, сволочь. Своїх отца і мать.

— Мій батько загинув на фронті, а ти, паскудна морда, явно ж ховався по тилах. Сам ти сволота і дурак.