Андрій Кокотюха - Київські бомби

— Про що?

— Гра. Можна гратися з жандармами, Штерне. Я знадоблюся, живим знадоблюся. Вони мені після Рамзеса вірять, після тебе… За тебе більше дадуть, Штерне. Тому повірять, коли донесу на тебе. Почнемо, а? Може, таки почнемо, товариші? Штерне… Тебе як, не знаю… — він повернувся до Левіна, той мовчки знизав плечима.

— Це називається подвійний агент, Федю, — зараз Штерн говорив без жодних емоцій. — Ти хочеш стати подвійним агентом. Ти себе давно бачив збоку? Поц, тебе розшифрували за кілька днів! Якби я більше не прийшов, ти й без мене для охранки свою чорну справу зробив би. Хочеш, скажу, для чого тебе тримали б далі на пайку й повідку? Ти — агент, Федю. Ти провокатор. Твої послуги коштують казенних грошей, і це не тридцять срібляків! Тридцять — це для тебе, аби сидів на гачку. Собі вони з кожного такого поца, як ти, мають триста! І не сріблом — золотом, Федю! Якщо я погоджуся й ти станеш подвійним агентом, пан підполковник Кулябко далі матиме на тобі живі гроші. Знаєш, є таке нове слово — корупція? — Рябий мотнув головою. — Нічого, на тому світі тобі розкажуть.

— Штерне…

— Мовчати! — він ледь підніс голос. — Якщо я тебе зараз просто тут застрелю, це буде не просто страта за зраду, Федоре. Я вдарю по кишені самого Кулябка! Мінус казенні фонди, не жарти. Хіба коли знайдуть твій труп, жінка повернеться чи хтось надибає раніше, Кулябко накаже своїм архаровцям далі вважати тебе живим агентом. Й отримувати гроші на твою мертву, Федоре, душу. Хоча вона в тебе і так не жива вже давно… сука…

Левін на місці Федора теж не знайшов би відповіді.

— Пити хотів? Пий! — вкотре наказав Штерн.

Рябий Федір з дивовижним, якщо дивитися збоку, спокоєм знову наповнив шкалик самогоном.

Ураз рвучко, спритним зайцем скочив назад, вистрибуючи з лінії вогню двох дул, розвернувся, пожбурив пляшку просто у вікно.

Вивалене скло відгукнулося на диво веселим, просто-таки радісним дзвоном.

Скалки ще сипалися, а Федір уже падав на підлогу, волаючи на всю силу легенів щось незрозуміле й дуже голосне.

Знадвору знову забрехав собачий хор.

Ступивши вперед широким кроком, Штерн опустив озброєну руку, націливши револьверне дуло точно в голову Федора, вже не таївся, гаркнув:

— Глянь на мене! Сюди гляди! На мене, сука!

Лежачи на підлозі, рябий скрутився, зіщулився, затуляючи руками голову й при цьому не замовкаючи.

— На мене! — знову пролунав наказ.

— Штерне, закінчуй уже, ходу! — поквапив Левін, ставши про всяк випадок біля розбитого вікна з револьвером напоготові.

Але той чомусь не поспішав, затято повторюючи:

— На мене! На мене глянь, Федю! Сюди! Геть руки, смердюх!

Чи то від бажання послухатися й тим самим відчайдушно спробувати якось врятуватися або просто відстрочити невідворотне, чи просто ведений рефлексами, рябий на мить опустив руки. Тепер валявся на спині під ногами Штерна, розкривши рота в пронизливому крикові.

Куля пішла просто в рот — так хотів Штерн.

Йому не досить було стрельнути провокатору в голову. Зараз відчув непереборне бажання не втихомирити його: буквально заткнути кулею.

Другий і третій постріли призначалися вже трупові.

За вікном до собачого хору враз долучилася трель поліцейських сюрчків.

— Штерне! — знову вигукнув Левін, нервово стиснувши руків’я револьвера.

— Чую, — кинув той. — Усе ж таки сиділи десь поруч.

— Хто?

— Фараони. Небагато їх. Ні на що не сподівалися особливо. Припустили — провал ми могли розколоти.

Левіну здалося, що Штерн, стоячи біля застреленого зрадника, нікуди поспішати не збирався, тож знову поквапив:

— Потім поговоримо! Пізніше! Ходу, Штерне!

— І я про це. — Штерн заховав свою зброю в кишеню пальта. — Ти давай, мене тримайся. Дворами підемо, городами.

— Виведеш?

— Не знаю. Тільки шпиги тут навряд чи менше нашого плутають. Не стій, сам же сказав — рвонули!

За мить обоє вже розчинились у раптово галасливій селищній темряві.

Арештованого лишили в кайданах.

Поручник Суярко міг би зараз наказати охороні зняти їх. Демонстративно насварити тюремників за середньовічні методи в часи, коли людство винайшло електрику, рухомі екіпажі та літальні апарати. Після цього запропонував би співрозмовнику стілець та склянку гарячого чаю з цукром. Проте поручник не збирався так робити ні тепер, ані в найближчому майбутньому.