Богдан Коломійчук - Людвисар. Ігри вельмож

— Гаразд…

Вона попрямувала до виходу, і мадяри, востаннє зиркнувши на Гепнера, подалися слідом, замкнувши за собою двері.

Запала цілковита тиша. Тільки з двору долинали звуки звичайної побутової метушні. Домінік укотре визирнув за вікно, оцінюючи відстань до найближчої опори. Ліктів за двадцять тягнувся мур, але що з того, коли там його схопить сторожа? Навіть якщо вдасться якимось дивом туди дістатись.

Може, напасти на варту, коли вони наступного разу зайдуть? Це здалося більш імовірним. Бранець кинувся до скрині, сподіваючись знайти там хоч щось, подібне на зброю. Утім, там було лише старе ганчір’я і рештки розбитого посуду.

Розізлений таким невезінням, Гепнер щосили довбонув по скрині ногою, від чого та остаточно розпалася.

Не вгамувавши люті, Домінік почав міряти швидкими кроками свою в’язницю, аж поки втома взяла своє. Він сперся на підвіконня і знову почав споглядати замкові стіни та подвір’я. Долоня намацала клапоть шерсті. Людвисар гидливо здмухнув його донизу, відчувши водночас заздрість до того, хто міг отак легко метнутися з вікна. Коли 6 він мав такі самі знання!..

Хоча ні, кинутися він може. Одним порухом покласти край усім поневірянням. І тоді нехай видобувають таємниці з його розтрощеної макітри. Домінік щосили вчепився долонями в кам’яну опору, і хтозна, що б сталося за мить, якби у дверях саме не клацнув замок.

Озирнувшись, побачив на порозі незнайомку в простій сірій сукні. На грудях її блищало срібне розп’яття, а в руках вона тримала книгу, очевидно, Євангеліє.

— Ось те, що ви просили, — сказала жінка замість привітання, простягнувши в’язневі книгу.

Гепнер наблизився до жінки.

— Даруйте, пані, я прохав служницю… Я зовсім не мав на думці завдавати клопоту вам, ясновельможна…

— Графиня Другет, — додала гостя з ледь помітною усмішкою, — але порятунок душі — це зовсім не клопіт, запевняю. Мені невідомо, за яку провину покарано вас людським судом, але пам’ятаймо про Суд Божий, який буде єдино справедливим…

В’язень схилив голову зі смиренністю. Коли ж посмів підвести погляд, вона дивилася на нього з суворою жалістю, як дивляться святі з образів. Обличчя мала бліде та схудле, проте не позбавлене краси. Очевидно, ще не так давно графиня була досить вродливою.

— Укріплюйте дух, а про тіло менше дбайте, — продовжила вона, мимохідь глянувши на пляму від вина в Гепнера на рукаві.

— Атож, дух мій слабне… — розпачливо кинувся бранець перед нею на коліна.

Від несподіванки графиня розгубилась.

— О, не лякайтесь, благаю! — він молитовно склав руки. — Ви — єдиний промінчик у гріховній темряві, що оповила мою душу. Дозвольте, — Гепнер зашепотів пристрасно, — торкнутись вашого розп’яття… Може, це востаннє…

Це начебто природне прохання викликало густий рум’янець на щоках графині. Вона уклякла на місці, дивуючись глибині його каяття.

Жінка схилилась над ним.

— Нехай благословлять вас небеса, — Гепнер потягнувся до розп’яття тремтячими вустами.

Поцілунок втрапив на туго затягнені груди, змусивши графиню відсахнутись і скрикнути, як від болю. У ту ж мить заскочив вартовий, щосили вперіщив його по голові, ставши між ними кам’яною стіною.

Двері знову зачинились. Домінік лежав посеред в’язниці й очутився лиш тоді, коли Юстина принесла вечерю. Сівши на стілець, Гепнер мовчки втупився у вікно, не зважаючи на дівчину. Схоже, це її трохи образило, служниця прикусила губу.

— Пані графиня веліла запитати, як пан почувається, — сказала дівчина стишено.

Домінік торкнувся голови, де волосся злиплось від крові.

— Дякувати цим псам… — сказав він, люто глипнувши на двері.

Юстина дістала хустинку і, змочивши її водою, подала бранцеві.

— Хай благословить тебе Господь, — вдячно усміхнувся Гепнер, прикладаючи хустинку до рани.

Не дочекавшись від нього більше ані слова, Юстина спробувала запалити свічку. Кресало її знову не слухалось, але Домінік цього разу не взявся допомагати. Облишивши марні зусилля, дівчина вклонилась і вийшла.

Дні тяглись одноманітно, доводячи в’язня до шаленства. Думки про самогубство змінювались божевільними планами втечі, уриваючись гарячими молитвами.

Юстина щоразу заставала Гепнера в похмурому настрої. Він часом жалівся їй на свої лиха, а якось заждав, щоб розказала про себе. І вона розповіла, що рано зосталася сиротою та потрапила в монастир біля Мункача. Там її одного разу побачила графиня Другет і забрала до себе на службу. Проте життя в замку було не набагато легше, ніж у монастирі, бо графиня виявилась затятішою католичкою, аніж настоятелька. Тільки світу трохи більше видно, бо коли-не-коли господиня відпустить на ярмарок у Невицьке або ж пошле за чимось для себе.