Симона Вилар - Лазарит

Мимоволі здригнувшись, Мартін сховав цей одяг якнайглибше, натягнув стібаний жупан, підперезався широким чересом, узув м’які чоботи з гострими носаками і насамкінець поверх бармиці [79] Бармиця – деталь захисного озброєння, яку на Сході використовували для захисту потилиці, плечей і лопаток воїна. Виготовляли її із щільної тканини чи кольчужного полотна. із шагреневої шкіри насадив на голову гостроверхий східний шлем.

Приблизно так само виглядав і Ейрік. Зате Сабір перетворився на знатного мусульманського воїна: його казаганд [80] Казаганд – покритий тканиною кольчужний обладунок на стібаній підкладці, згодом запозичений західноєвропейськими християнами в мусульман. був обтягнутий щільним іржаво-червоним оксамитом, на якому блищали стальні заклепки, при поясі, оздобленому чеканним сріблом, висіла шабля дамаської сталі з руків’ям зі слонової кістки. Блискучий шлем з гострим шишаком обвивав білий тюрбан, смуга серпанку, спадаючи вниз, затуляла нижню частину обличчя воїна, захищаючи його від пилу. Сабір не втримався й на додачу купив в одній зі збройових крамниць іще й розкішну булаву з верхівкою у вигляді голови майстерно зробленої та вкритої позолотою ошкіреної пантери.

– Ти вирядився, мов охоронець самого султана, – бурчав Ейрік, який вважав, що за цими зборами вони гайнують час. Він уже готовий був стрімголов кинутися в погоню, і те, як ґрунтовно Сабір та Мартін розпитували місцевих купців про дорогу на південь й обстановку в Конійському султанаті, страшенно його дратувало. Він остаточно засумував, дізнавшись, що до них збирається приєднатися Йосип зі своїми людьми.

– Нащо тобі Ашерове щеня? З його мулами, тюками та ще з повільним верблюдом на додачу ми валандатимемося, немов піша сарана. І який із Йосипа вершник? Якщо доведеться пришпорити коней, він нас не наздожене!

У глибині душі Мартін погоджувався з другом, але і Йосипові він не міг відмовити. Тим паче, син Ашера бен Соломона резонно зауважив: єврея-торговця швидше пограбують у християнській країні, ніж у султанаті, адже сельджуки мають значно більше зиску з єврейської торгівлі, та і шлях у Кілікію дорогою хрестоносців значно коротший за обхідний маршрут через ромейські володіння. Згадав Йосип і про те, що в нього чимало грошей, які можуть знадобитися для підкупу жадібного, але злиденного англійського лицаря.

Виїхавши з Дорілеї значно пізніше, ніж сподівалися, подорожні кілька годин поспіль ішли второваною караваном дорогою. Нарешті плодюча рівнина залишилася позаду, і дорога почала підніматися на сухе скелясте плато. Уже під вечір вони побачили велелюдну стоянку біля придорожньої криниці: це був караван, що напередодні вийшов із Дорілеї та зупинився тут для ночівлі.

Охоронці каравану до щойно прибулих поставилися зневірливо, і недовіра збільшилася, коли чужинці почали розпитувати про якихось християн-іноземців, що начебто збиралися приєднатися до цього каравану. Караванний ватажок заявив, що відколи вони покинули Дорілею, ніхто до них не приєднувався, не наздоганяв їх і не обганяв.

Це підтвердив і Ваїз, купець із Магриба, якого почав розпитувати Йосип. Він був єдиний, хто міг поспілкуватися з магрибинцем, не викликаючи додаткових підозр, адже в одному з мандрівників шановний Ваїз міг упізнати переодягненого лицаря-госпітальєра.

Відсутність англійців для всіх трьох була несподіванкою.

– У мене погані передчуття, – пробурмотів Сабір, втупившись у холку свого коня.

– А в мене ще гірші! – Ейрік так смикнув повід, що його бурий жеребець, задкуючи, став дибки. – Куди ці кляті англійці могли звернути з караванного шляху, якщо навколо немає навіть стежок? І чи вони дурні, що наважилися довіритися невідомим людям, тим паче – тюркам?

Мартін мовчки розвернув коня. Від’їхавши від стоянки каравану, він почав міркувати вголос:

– Оце й усе, що ми достеменно знаємо: сер Обрі і його попутники раптово вирішили покинути караван грека Євматія задля сповненої небезпек Дороги хрестоносців. Які в них були на це підстави? Дорогою він примудрився пересваритися з багатьма людьми, навіть із караванним ватажком. Потім якимсь чужинцям, з якими він спілкувався протягом останніх двох днів, удалося переконати лицаря, що вони готові служити йому провідниками за поміркованішу платню. Знаючи сера Обрі і його жадібність до грошей, можна припустити: він спокусився на цю пропозицію і як лорд та глава сімейства зміг наполягти, щоб дружина скорилася цьому рішенню. Але понад усе мене тривожать ці новоспечені провідники. Спершу ми подумали, що вони торгують гашишем, але що як у них інше завдання і вони не торговці, а звичайнісінькі «вивідні»?