Симона Вилар - Лазарит

Раймунд Триполійський прийшов до тями, коли вони були вже далеко. Баліан Ібелінський розповів йому, що вони врятувалися завдяки неймовірній спритності й завбачливості лицаря Арно де Бетсана, але старий граф негайно наказав узяти рятівника під варту. Мартіна роззброїли і під конвоєм доправили на узбережжя, у Триполі – резиденцію графа Раймунда. Згодом туди прийшла звістка про страшний розгром воїнства хрестоносців при Хаттіні: сімнадцять тисяч найкращих вояків залишилися на полі бою, Єрусалимське королівство більше не мало сили опиратися Саладіну, очолити оборону теж не було кому – усі провідники хрестоносців або полягли, або опинилися в полоні. Зокрема і король Ґвідо де Лузіньян, а Рено де Шатільйону, порушнику перемир’я, султан Саладін власноруч відрубав голову.

Ця смутна звістка всіх спантеличила. Навіть приїзд у Триполі графині Ешиви, яку Саладін випустив з оточеної Тіверіади, не зменшило загальної скорботи й почуття безвиході. Перед чоловіком, який помирав від ран, графиня заприсяглась, що її гонець віз зовсім інше послання, і в тому, що хрестоносне військо заманили в пастку, вона не винна. Довідавшись, що її посланець у полоні і гибіє в підземеллі, вона, не вагаючись, віддала коханця-зрадника в руки Вільяма де Шампера, який, у свою чергу, заприсягнувся, що його майстри стинати голови виб’ють із красунчика Арно, кому він прислуговує і хто підмінив послання графині.

Де Шампер неодмінно виконав би свою обіцянку, якби не Сабір з Ейріком. За допомогою золота їм удалося визволити вимордуваного друга з катівень Триполі, таємно доправити на корабель і переправити в безпечне місце.

Для Мартіна все закінчилося не так уже й погано. Але його друзі не могли втямити, чому він такий пригнічений і весь час розпитує про події у Святій землі після поразки при Хаттіні. І чому звістки щодо подальших перемог Саладіна – надійного союзника Ашера бен Соломона – так засмучують їхнього приятеля.

Навіть тепер, три з половиною роки по тому, Мартін відчував гіркоту від своєї участі в цій історії. Здавалося, чим тут перейматися? Він прослизнув буквально між молотом і ковадлом, урятував Раймунда, вислизнув із тортурні, вижив. Він виконав доручення, отримав достойну винагороду, й Ашер бен Соломон, не приховуючи радості, повідомив йому, що відтепер землі Галілеї готові прийняти з Європи своїх вигнаних синів-євреїв. Султан Саладін дотримався слова…

Усе це вже в минулому… Зокрема – часи могутності Єрусалимського королівства і християнства на Сході. Поразка при Хаттіні знекровила християн у Леванті, підірвала могутність лицарських орденів. Більше не існувало сили, здатної перешкодити переможній ході Саладіна… І все ж, Мартіну було нестерпно усвідомлювати, що саме через нього порушився баланс сил у світі та впала ціла держава.

Утім, спроби повернути час і знову звести хрест у краях, де проповідував Спаситель, тривають. Конрад Монферратський зупинив мусульман під Тиром, король Ґвідо, якого нарешті випустив Саладін, з невеликою купкою прихильників узяв в облогу Акру, а королі Франції та Англії ведуть сюди нові хрестоносні раті.

Але після пережитого Мартін не вірив у їхню перемогу. Він занадто добре знав, на що здатен Саладін. Чи знайдеться для нього достойний суперник? Навряд чи.

Його серце відчайдушно опиралося повертатися туди, де після нього залишилася випалена земля й зруйновані фортеці. Не спогади про графиню Ешиву, яка щиро його покохала, не страх знову віч-на-віч зустрітися з Вільямом де Шампером примушували його душу судомитися в муках. Він почувався нікчемним негідником. І мусив із цим жити.

Що ж, час лікує все. Сумління стихає, минуле залишиться минулим. Але не треба йому більше нагадувати про те, що з його вини загинула ціла країна. І їй не судилося відродитися.

Важкі думки відганяють сон. Лише на світанку Мартінові вдалося міцно заснути. До полудня, коли треба буде збиратися в дорогу, ще достатньо часу, до того ж його розбудять…

Так і сталося.

Ейрік оскаженіло трусив лицаря, тому він мало не скотився з лежака.

– Прокидайся, малий! Мерщій! У нас тут таке робиться… Твоя леді зникла!..

Мартін рвучко встав, ледве виринувши із сонного забуття. Одного погляду у вузьку щілинку вікна йому вистачило, щоб переконатися: до обіду ще далеко, отже, караван іще не покинув Дорілею. Але куди могла подітися Джоанна де Рінель? Прогулянка затягнулася? Може, на цю ніч вирішила знайти пристановище, краще за переповнений затхлий караван-сарай?