Симона Вилар - Лазарит

Мартін негайно вхопився за цю пропозицію. Якщо все вдасться так, як замислила Джоанна, він пришле по подорожню Ейріка. Чи пам’ятає вона рудого?

Джоанна розсміялася, сказавши, що її покоївка досі сумує за несподівано зниклим чоловіком. От нехай і побачиться з бідолахою Саннівою.

Вони ще обговорювали останні деталі, аж унизу на сходах залунали кроки. У жодному разі не можна було допустити, щоб кузину короля застали тут у товаристві чоловіка. Мартін жестом показав, що вислизне верхньою галереєю через хори, а Джоанна відразу вирушила до сходів. Але Мартін в останню мить швидко її обійняв та поцілував – скільки ж вогню, пристрасті й майже неприхованого відчаю було в цьому цілунку!

Він зник умить, а Джоанна, досі п’яна від його дотиків, почала сходити вниз.

Причаївшись на хорах, Мартін чув, як вона промовила, звертаючись до когось невидимого: «Рax vobiscum, рater! Benedicat!» [160] Мир вам, отче! Благословіть! ( лат ).

Джоаннин голос лунав цілком буденно. О, вона таки незвичайна жінка!

Мартін пронісся верхньою галереєю і, спустившись униз, змішався з парафіянами.

Він виконав усе, що замислив, і міг би бути собою задоволений. І все ж десь глибоко в душі залишався неприємний осад. Він знову ошукав Джоанну, й вони більше не побачаться. Вона допоможе йому покинути Палестину, і їхні долі розійдуться назавжди… Та, навіть усвідомлюючи це, він відчував: там, де лише кілька хвилин тому билося палке й віддане серце, тепер зяє пекуча пустота…

Король Філіп Французький покидав Святу землю так урочисто, немов у нього за спиною залишалися лише ратні подвиги й славні перемоги. Сурмили труби, монахи виспівували псалми, воїни злагоджено крокували на борт кораблів, лунали команди шкіперів, указуючи лицарям, кому й де слід розташуватися.

Багато з тих, що відпливали, були веселими та щасливими, лише декотрі мали засмучений і знічений вигляд, але й ті й інші позирали на побратимів, які залишалися на березі, аби продовжувати жорстоку борню. Відтепер ними командував герцог Гуго Бургундський, однак у бій з невірними вони йтимуть під знаменами з французькими лілеями, немов виконуючи обітницю замість свого короля.

Сам Філіп уже стояв на високій кормі великої галери, розмовляючи з Конрадом Монферратським та його дружиною Ізабеллою.

Конрад не мав щонайменшого бажання залишатися в Акрі, де він змушений був коритися королю Річардові, який захищає Ґвідо де Лузіньяна. До того ж він вирішив: для його вагітної дружини корисніше оселитися в добре захищеному й значно спокійнішому Тирі. Маркіз збирався супроводжувати Філіпа Французького до Тира, де король мав намір зупинитися, перш ніж вийти у відкрите море, а заодно остаточно врегулювати питання щодо полонених емірів акрського гарнізону, які досі були в його руках. Загалом було вирішено, що, коли викуп за них буде виплачено, ці кошти підуть на утримання французьких лицарів, які залишилися у Святій землі. Відтак Капетінг вважав: свою місію в Палестині він завершив.

Зараз він так переймався розмовою, що й не позирав на причал. У цьому й не було потреби: провести короля Франції зголосилося не так уже й багато очільників хрестоносців та вельмож. Навіть Гуго Бургундський, його вірний соратник, не виявив бажання віддати своєму сюзеренові прощальної пошанівки. Зате тамплієри та госпітальєри були тут – обов’язок велів їм салютувати на прощання монархові, що брав участь у взятті Акри. Очільники орденів сиділи на конях, стежачи, як повільно ширшає смуга води між бортом флагманського корабля Філіпа Французького та причалом.

– Я втішений, що він їде, – упівголоса зауважив магістр Робер де Сабле. – Менше буде чвар у воїнстві Христовому, а за королем Англії люди підуть охоче. Річард Левове Серце – меч і щит християнства на Сході. І він так легко не зречеться обітниці відвоювати Єрусалим, як це зробив Філіп.

Магістр говорив дуже голосно, і Вільям де Шампер зробив застережний жест: неподалік височів у сідлі єпископ Бове, довірена людина короля Франції. Усі знають, що він залишився тут, щоб виборювати у Святій землі інтереси свого пана.

Одначе Бове таки щось почув і сердито озирнувся. Його лілову камилавку вкривали плями поту, великі краплини котилися по його сухому чолу й худорлявому лисячому обличчі.

– Ви несправедливі до мого короля, магістре! Філіп хворий, а тутешня пекельна жара його остаточно занапастить. Монарх мусить насамперед дбати про королівство та свого спадкоємця. Принцу Людовіку лише чотири роки. Що станеться з ним і з Францією, якщо недуга здолає короля в Палестині? Часом мені здається: Господь додатково нас випробовує, влаштувавши таке пекло.